Не закінчена війна із Московією

Те що ми будемо воювати з Московією вже не звучить дивно, це закономірність — як тільки ми йдем проти політики Расєї розпочинається боротьба, а в деяких випадках і війна!

  Не дивно, що еРеФія зараз воює проти України. Тим паче те, що вона піде проти нас війною можна було з легкістю передбачити і раніше, для цього достатньо лише згадати уроки історії, а саме — події Руїни, події, котрі трапились під час існування І-го Гетьманату (перехід Івана Мазепи на сторону шведського короля Карла ХІІ, катування гетьмана Павла Полуботка, утиски з боку Петра І по відношенню до українців у їхніх правах та свободах, ліквідацію самої Гетьманщини, Коліївщину 1734 р. і 1768 р., знищення Запорозької Січі та закріпачення українського народу вовчицею-Катериною ІІ, тощо).

   Цей перелік можна продовжувати і далі без кінця аж до сьогодні! А достатньо лише згадати обман Олександра І українців під час війни з Наполеоном І 1812 р., придушене повстання декабристів і Чернігівського полку у 1825 р., ліквідацію Кирило-Мефодіївського братства 1847 р., яке ставило на меті встановити республіку на зразок як у США чи Франції, більше того заборону української мови Валуєвським циркуляром і Емським указом.
   Повторилось це і 1917 р., коли Україна вирішила стати самостійною — Росія розпочала війну проти нас, вона робила все щоб ми ніколи не мали власної держави, щоб працювали на неї! Коли наш опір в боротьбі був зламаний, Ленін і більшовики втягнули нас в свою нову імперію, яка мала назву СССР. Це було поневолення більш як на 70 років, придушувалися буль-які спроби протесту та встановлення нашої держави. Сталін, опасаючись, що українці піднімуться з колін, влаштував Голодомор 1933-го р., репресії 1937-го р., після "звільнення" України 1944-го р. розпочав війну проти УПА. Утискали нас крім Сталіна Брєжнєв, та інші учасники партійної чехорди в середині 1980-х рр. Лише при Горбачові більш-менш були терпимі умови для розвитку націоналістичних ідей, але КГБ теж не спало, однак ситуація була не та вже, яка була при папєрєдніках Горбачова, нарешті, МИ ПІДНЯЛИСЯ З КОЛІН!!!

  Згадуючи ті події можна спокійно сказати, що в переважній більшості випадків московський уряд не поважав як Україну, так і українців в цілому — ми були для них сировинною і людською базою. Достатньо згадати, що саме на козацьких кістках стоїть Санкт-Петербург, колишнє шведське місто Нюенсканс, що саме Україна слугувала для Росії своєрідним складом з продуктами, який буде годувати її все життя. Ленін же ж говорив — робіть все щоб було бульше, більше хліба, а де ж його взяти? В Сибіру? — НІ! Його відбирали в України. Ще при царському уряді заявляли — "нє доєдім, но вивєзєм на експорт"! І це при тому, що народ цукор бачив лише на прилавках магазинів!
  Нам нав'язували, що ми брати, прикривалися Руссю, православ'ям і при цьому били батогом, ще й прикалували — ми вас не скривдим, ми ж брати! Як тільки ми йшли проти політики Кремля, як тільки підіймали українського прапора від слів "ми брати" Московія переходила до фраз про "зрадництво", а якщо ситуація виходила з-під її контролю брала до рук зброю і придушувала волю нашої нації в боротьбі за незалежність.

   Всім відомий фюрер Великої Німеччини колись говорив: "Люди повинні вчитись історії не для того, щоб забути її уроки якраз тоді, коли потрібно їх практично застосовувати, а також не для того, щоб припустити, ніби в дану хвилину історія піде зовсім іншим шляхом в розріз зі всім тим, що ми бачили до цих пір. Вивчати історію потрібно саме для того щоб вміти застосувати її уроки до поточної сучасності..."

   Те що ми будемо воювати вже не звучить дивно, це закономірність — як тільки ми йдем проит політики еРеФії розпочинається боротьба, а в деяких випадках і війна!

Автор — Олександр Нахтігаль