Природна велич України

Незалежність лише попереду... До неї ми прислухаємось, коли чуємо гуркіт канонади на Сході, її хижий відблиск очей бачимо у вогні одеського Будинку профспілок. Незалежність настає зовсім не від юридичних актів, а від актів психологічних - перш за все актів помсти за накинену насильно неволю.

  Не визнавати своєї хоч у чомусь гіршості - мститися, Європа сичатиме - мститися далі, бо ми маємо не менші права на розпорядження майбутнім Європи, аніж її давні керівники. Навіть якщо ми походимо не з глибини віків, а створились десять років тому - ми все одно маємо право на ВСЕ. Нація починається з абсолютної віри в неї як вищу цінність.

   Нам ніхто не дасть зрозуміти, що ми - майбутнє Європи, якщо ми самі себе такими не зробимо. Україна почнеться зі смерті московського звіра, якому ми маємо нанести удар в серце. Давні міфи оповідають про героя, який під час ініціації дізнався, що його батько це насправді вітчим, який убив справжнього батька, після цього герой йде і вбиває вітчима на знак помсти. Саме так станеться і з Україною - націоналізм - наша ініціація, що колись дала нашим предкам правду, що зовсім не Москва наш батько, а справжнього батька вбивця. Щось подібне відчував Міхновський, коли носив офіцерську російську форму, ненавидячи Росію, щось таке відчував Донцов, навчаючись в російському університеті в Петербурзі і щиро будучи ворогом Росії - вони вже були ініційовані націоналізмом і знали що година помсти близька.

  Не буде ніколи спокою тим, хто вічно лише спокою шукає. "Українська ідилія" з хатами, тином і тихим плином життя - застарілий стереотип, який або знищиться нами, або знищить нас. Не Москва насправді здатна нас знищити, а саме ось ця "тихість", ось ця "скромність" і безтурботність, які зводять нанівець усі починання в державному житті. Йому можемо протиставити віру, як колись протиставили віру "реальності", що не задовольняла римляни, франки, німці, англійці та інші великі нації. Ресурси - другорядні, ми їх точно знайдемо, якщо дуже повіримо і дуже захочемо. А нині - жодного плекання культу слабкості і ниття, жодної зневіри і капітулянтства - лише культ національної величі і культ перемоги. 

   Закінчую рядками з Маланюка (бо це дійсно вартий уваги і як ніколи комбатативний поет, у чиїх рядках ні краплі такого приємного для наших лібералів і соціалістів ниття): 

"Ще прогримить останній судний грім 

Над просторами неладу і зради 

І виросте залізним дубом Рим 

З міцного лона Скитської Еллади..."

За матеріалами Чорної Ради