Родинний стяг майорів на щоглі, його раз у раз намагався вирвати з рук солоний морський бриз. З палуби самотнього корабля чітко виднілась кам'яна біла цитадель, фортечний вал, насипаний ще в часи величного правління македонця Олександра Великого, і вузька мілководна лагуна, берег якої поріс диким чагарником...
Побачивши довгоочікуваний берег, лицарі, моряки і піхотинці негайно почали приготування до висадки, так як їх довгий і виснажливий шлях у святу для франків і сарацинів землю підійшов до кінця. На носі корабля, далеко від воїнів, що приводили в бойовий лад свою зброю та амуніцію; ченців і пілігримів, які підносили вдячні молитви до Господа; метушливих генуезьких та венеціанський моряків, котрі бурхливо щось обговорювали з відчайдушно жестикулюючими ломбардійськими найманцями, стояла самотня постать, загорнута в білу мантію з нашитим на неї червоним хрестом паломника, з під якої виднівся тяжкий лицарський меч. Збитий на плечі капюшон відкривав чорне як смола волосся лицаря, трохи вкриту сивиною бороду, суворе і засмагле обличчя з вдумливими смарагдовими очима і орлиним носом...
Цим задумливим лицарем був ніхто інший, як Конрад, маркіз Монферратський, родич німецького короля та імператора Священної Римської імперії, а також, великий друг імператора Візантії, улюбленець еллінського царя за свою мужність і гострий розум дипломата, в цьому відношенні користувався великою популярністю між латинянами та поміж еллінами. Свій шлях цей славний сеньйор тримав в стародавнє місто Тір –останній прихисток франкського Єрусалимського Королівства, керованого нікчемним Ґі де Люзіньяном, чиє марнославство і гординя згубила військо єрусалимське, прирікаючи християнські святині на поталу мусульманам-сарацинами, якими керував великий Салах-ад Дінн. Цьому курдському бастарду вдалось зробити неймовірне – об'єднати під своєю владою пустельні землі Сирії, Єгипту та Аравії, прагнучи скинути заклятих ворогів-хрестоносців в безодню Середземного моря.
У цей нелегкий для латинян час, маркіз Монферратський на своєму самотньому кораблі досяг левантійського берега, готуючись вступити з ворогом і самим володарем Сходу в смертельну гру, нагорода за яку буде володіння найбільшою святинею трьох релігій – Єрусалимом! Корабель Конрада зупинився в гавані міста Тір. На зустріч до прибувшого заморського гостя і його соратників з міста вийшла урочиста процесія, яку очолював єрусалимський патріарх Іраклій, нікчемний і боягузливий розпусник, котрий користувався своїм священним титулом для власної наживи і збагачення. Коли міські патриції, які прийшли в чернечих ризах, замість шовкових суконь, вручали маркізу Монферратському ключі від міста, патріарх Іраклій в порушення будь-якого протоколу задав маркізу питання, що хвилювало всіх містян, від іменитих людей до жебраків:
- Сеньйор, як довго ми зможемо стримати натиск варварів Саладіна?
Водянисті і схожі на риб'ячі очі Єрусалимського патріарха вдивлялися в холодний смарагдовий погляд лицаря, котрий перебував у повному спокої. Конрад перевів очі на боязкий погляд Іраклія і через деякий час, посміхнувшись, мовив:
- Мужність буде нашими стінами, ми змусимо сарацинів покинути Левант!..
Цим задумливим лицарем був ніхто інший, як Конрад, маркіз Монферратський, родич німецького короля та імператора Священної Римської імперії, а також, великий друг імператора Візантії, улюбленець еллінського царя за свою мужність і гострий розум дипломата, в цьому відношенні користувався великою популярністю між латинянами та поміж еллінами. Свій шлях цей славний сеньйор тримав в стародавнє місто Тір –останній прихисток франкського Єрусалимського Королівства, керованого нікчемним Ґі де Люзіньяном, чиє марнославство і гординя згубила військо єрусалимське, прирікаючи християнські святині на поталу мусульманам-сарацинами, якими керував великий Салах-ад Дінн. Цьому курдському бастарду вдалось зробити неймовірне – об'єднати під своєю владою пустельні землі Сирії, Єгипту та Аравії, прагнучи скинути заклятих ворогів-хрестоносців в безодню Середземного моря.
У цей нелегкий для латинян час, маркіз Монферратський на своєму самотньому кораблі досяг левантійського берега, готуючись вступити з ворогом і самим володарем Сходу в смертельну гру, нагорода за яку буде володіння найбільшою святинею трьох релігій – Єрусалимом! Корабель Конрада зупинився в гавані міста Тір. На зустріч до прибувшого заморського гостя і його соратників з міста вийшла урочиста процесія, яку очолював єрусалимський патріарх Іраклій, нікчемний і боягузливий розпусник, котрий користувався своїм священним титулом для власної наживи і збагачення. Коли міські патриції, які прийшли в чернечих ризах, замість шовкових суконь, вручали маркізу Монферратському ключі від міста, патріарх Іраклій в порушення будь-якого протоколу задав маркізу питання, що хвилювало всіх містян, від іменитих людей до жебраків:- Сеньйор, як довго ми зможемо стримати натиск варварів Саладіна?
Водянисті і схожі на риб'ячі очі Єрусалимського патріарха вдивлялися в холодний смарагдовий погляд лицаря, котрий перебував у повному спокої. Конрад перевів очі на боязкий погляд Іраклія і через деякий час, посміхнувшись, мовив:
- Мужність буде нашими стінами, ми змусимо сарацинів покинути Левант!..
За матеріалами "Повернення Європи"
Немає коментарів:
Дописати коментар