Ватикан став полем бою консерваторів і лібералів

Якщо ви гадаєте, що Папа Франциск – це найгірше, що могло трапитися з Католицькою Церквою, ви глибоко помиляєтеся. Обрання на престол апостола Петра кардинала Берґоліо вочевидь було не найкращим рішенням. Але було б значно гірше, якби на його місці опинився б кардинал Райнгард Маркс.

   Прізвища не визначають долі людини та, зокрема, її поглядів. Але у випадку очільника німецького єпископату Райнгарда Маркса бачимо дивовижний збіг. Маючи прізвище одного з найбільших руйнівників Західної цивілізації, цей ієрарх докладає чимало зусиль, аби зруйнувати саму Католицьку Церкву.

   Допущення протестантів до Причастя без прийняття ними католицького віровчення, відхід від католицького вчення про нерозривність шлюбу, необхідність "благословляти" так звані одностатеві партнерства... Саме просуванням цих богословських новинок активно займається кардинал Маркс.

  Позиції Маркса поділяє значна частина німецького католицького єпископату. Намагання німецьких єпископів відійти від норм католицької віри таке сильне, що вони ледве не шантажують Ватикан можливістю нового розколу. Папа Франциск найбільше намагається балансувати між потуранням німецьким та іншим "прогресистам" та "реформаторам" з одного боку і захистом основ католицької віри, до якого він покликаний самим фактом перебування на апостольському престолі. Та є річ, яка дещо віддалена від принципових аспектів віровчення і в якій Франциск та "прогресисти" на кшталт Маркса одностайні. Мова йде про міграцію і ставлення до політичних сил консервативного і націоналістичного спрямування.

   Так, акомпануючи постійним заявам Франциска, кардинал Маркс нещодавно виступив із різкою критикою тих європейців, які виступають за етнічне і культурне збереження власних народів. Вживаючи звичне маркування сил, що не поділяють ліволіберальної ідеології, як "популістів", Маркс договорився до того, що назвав головним популістом диявола.

   Дуже показово, що ситуація на правому фланзі католицької ієрархії є симетричною до ситуації на лівому. Ті єпископи та архієпископи, які виступають послідовними захисниками католицького віровчення, зазвичай є різкими критиками політики масової міграції та сміливо говорять, що європейські народи мають право захищати власну землю та ідентичність.
   Одним із таких ієрархів є кардинал Роберт Сара. Зокрема, під час візиту до Польщі у жовтні минулого року кардинал Сара різко розкритикував тих людей, які використовують християнство для прикриття політики мультикультуралізму. Цікаво, що сам кардинал Сара – африканець, і його важко запідозрити у щонайменшому "расизмі". Він просто озвучив очевидні речі. З подібною риторикою раніше виступив інший впливовий африканський кардинал – Пітер Тарксон. Він заявив, що європейські уряди мають повне право закривати кордони перед мігрантами, адже мова йде саме про економічних мігрантів, а не біженців.

   Днями з гучним засудженням міграції виступив єпископ Атаназій Шнайдер – один із найпалкіших критиків лібералізації Католицької Церкви. Єпископ Атаназій заявив, що масова міграція – це цілеспрямована політика, розрахована на руйнування християнського характеру Європи та ідентичності її народів. Він зазначив, що підтримує будь-які кроки європейських національних урядів, спрямовані на захист власного суверенітету. Також єпископ провів паралелі між сучасним Євросоюзом та СССР.
   Як бачимо, сучасне життя у Католицькій Церкві диктується не лише ієрархами лівого спрямування. Існує ще й дуже принципова опозиція ортодоксального спрямування. В Католицькій Церкві, як і у світі загалом, триває боротьба між силами розкладу й анархії з одного боку та силами істини, порядку і традиції – з іншого.

За матеріалами "Традиції і Порядку"

Іслам з погляду Біблії

Після суперечливого ІІ-го Ватиканського собору у Католицькій Церкві вже не є новинкою те, що багато теологів, єпископів і священиків заявляють, що Бог християн і мусульман є один і той самий. Таке твердження є не біблійним, не правовірним та некатолицьким! Це називається єрессю – відхиленням від основних правд християнської віри, а люди, що сповідують дане твердження за істину, звуться відступниками чи апостатами.

   Так, на Синоді у Константинополі у 1180 р. була прийнята постанова, що Аллах не є Богом Біблії. Усі мусульмани, які хотіли б прийняти християнську віру Синод постановив зробити перед Святим Таїнством Хрещення обряд відречення від Аллаха і його пророка Магомета такими словами: «Анатема Богу Магомета, про якого Магомет говорить, що його Бог не народжував і не був роджений».
   Крім того, варто наголосити, що Аллаха, як його представлено в Корані, не існує. Це є карикатура істинного Бога витвореного демонічними силами через так зване "об’явлення" Магомету. Тому Коран не є Божим об’явленням, а Магомет – пророком і месією. Чому таке твердження? –  Тому що Святе Письмо – це книга, яка написана під натхненням Святого Духа, має єдину ціль – вказати нам на спасіння в Ісусі Христі, який є правдивий Бого-Чоловік і Спаситель усього людства.
   Наголосимо, що Біблія розкриває нам правду про створення світу й усього живого створіння, правду про Бога та Його любов до людей. Усе Боже об’явлення завершилося в Ісусі Христі. Тепер потрібно усе це, що Господь об’явив для нашого спасіння, прийняти, увірувати та ним жити. Після вознесіння Ісуса Христа іншого об’явлення вже не буде. «Всі, які прийдуть і говоритимуть що вони месії є антихристи», – навчає апостол Іван. Тому іслам, який зародився 600 років після Воскресіння Ісуса Христа, це антирелігія!

   Послідовники Магомета відкидають факти смерті, воскресіння та сходження на небо Бога-Сина. Вони перекручують історичні джерела про Нього, черпаючи відомості з різних апокрифів. Доктрина про життя душі після смерті цілковито несумісна з християнським вченням. Душа, згідно з Кораном, йде до Аллаха, а потім повертається до свого тіла, аж поки прийде Ісса (тобто Ісус Христос), поклониться Аллаху і настане воскресіння. Розуміння раю – це розкішний сад з багатьма джерелами, де мусульмани будуть їсти та матимуть по 72 молоді діви-гуррії кожен на день для задоволення своїх сексуальних потреб.  А розуміння святості та боротьби з гріхом є відсутні в ісламі!

За матеріалами "Третьої Позиції"

До річниці народження Августина Блаженного

Вивчаючи історію будь-якого періоду прослідковується така тенденція, що кожна епоха представлена визначними особистостями, тому завжди буде відбуватися потяг до вивчення духовного минулого. У добу панівного становища прогресу та мультикультурності, коли традиція та ідентичність відійшли у тінь гендерної розбещенності, актуальними стають такі постаті, яким сучасний модерний світ здавався б епохою панування демонів та антихриста.

  Ідеали постатей минулого були далекими від псевдоідеалів тих, хто нині заправляє свідомістю людства, знищує традиційне розуміння родини та шлюбу, нав’язує наднаціональну та релігійну рівність, у той час як сотні християн гинуть від рук іновірців та содомітів.

   До особистостей, яким судилося стати у центрі духовного життя минулого, можна віднести  Аврелія Августина, він же Августин Блажений, який у темному Середньовіччі дарував світло загубленим та надію знедоленим. Погляди Аврелія Августина справили великий вплив на всю середньовічну філософію та суспільно-політичну ідеологію. Це один з найяскравіших філософів Cередньовіччя, який хвилювався за долю людства і кожної людини зокрема.

Коротка біографія

   Августин Блажений народився 13 листопада 354 р. у м. Тагаста римської провінції Нумідії.  Ще в дитинстві він засвоїв деякі релігійні уявлення, однак батьки основну увагу зосередили на його світській кар’єрі і доклали усіх зусиль, щоб він здобув гуманітарну освіту, котра б забезпечила успішний фах вчителя, юриста чи урядовця. Життя Аврелія Августина було сповненим бурхливих і нескінчених пошуків.

   У дитинстві Аврелія Августина готували до хрещення, але не охрестили. Мати завжди говорила йому про любов Божу і розповідала про свою віру. Августин Блажений через спочатку потрапив під згубний вплив маніхейства і став одним із проповідників тих ідей, що матеріальні вчинки не мають впливу на етичні цінності. Почав вести розпусне життя. Августин Блажений отримав початкову освіту в рідному місті. Школа дала йому основні знання латинської мови і необхідні риторичні навички. Для поглиблення освіти Августин Блажений подався до Карфагену. Палкий потяг до досягнення мудрості охопив Аврелія Августина після прочитання діалогу Цицерона "Гортензія". Це спонукало його до подальшого прочитання Біблії, оскільки він пам’ятав, як мати підносила мудрість цієї книги, і як вона вшановувала Ісуса Христа. Однак істину в той час він знайшов не в Церкві.

   На його тодішній погляд, релігія християн була недостатньо раціональною і філософською, а мова перекладу Біблії видалась йому грубою, темною і далекою від античних аналогів. У творі "Сповідь" Августин Блажений докладно зупиняється на 9 роках, свого перебування в тенетах маніхейства. Його приваблював раціоналізм маніхейського світосприйняття, сповідування одуховленного християнства, у якому не було б місця Старозавітньому Божому об’явленню, крайній дуалізм добра і зла.

   У цей час філософський синтез всієї епохи становив неоплатонізм Плотіна, який вважається інтелектуальною підготовкою на шляху до християнства. Побачивши суттєву подібність між неоплатонівським вченням про Другий Початок (розум) і християнським вченням про Слово Боже (логос), Августин Блажений сприйняв неоплатонізм як філософію, наближену до християнства, хоч і визнавав, що між ними є суттєві відмінності. У свідомості Аврелія Августина образ Ісуса Христа набирає свого належного значення. Ісус Христос для нього стає не лише неперевершеним вчителем, але Спасителем людського роду, Сином Божим, що явив себе в людській природі. Це неоплатонівське вчення значно сприяло у розриві з маніхейством і наверненню до християнства Аврелія Августина.

   У 387 р. блаженний Аврелій Августин разом з сином Адеодатом і товаришем Аліпієм прийняв хрещення від святого Амвросія Медіоланського. Про свого духовного вчителя блаженний Аврелій Августин з вдячністю Богові говорить: «Волає до тебе, Господи, віра моя, яку ти дав мені, якою ти надихнув мене через людськість Сина Твого, через посередництво проповідника Твого!». В особі Амвросія Медіоланського християнський ідеал постав перед Аврелієм Августином як всебічне панування Божественного порядку над життям, як всемогутня Церква, яка панує над індивідом і суспільством, як теократія, в якій світське начало поглинуте духовним.

 У 395-430 рр. Августин Блажений жив в африканському місті Гіппон в якості єпископа. У цей період він написав дуже багато творів, а також брав активну участь у церковному житті. Він очолив церковне життя Північної Африки. Його величезна популярність і вплив дозволили йому зробити великий внесок у законодавчу діяльність африканської церкви. Аврелій Августин прославився не тільки як проповідник і письменник, але й як філософ і богослов, створив філософію історії. До самої смерті в проповідях, листах і незліченних творах він захищав єдність церкви і займався поглибленням християнської доктрини. Він помер у Гіппоні в 430 р., у віці 76 років.

Світогляд

   На богослов'ї та філософії Аврелія Августина лежить глибокий відбиток його темпераменту і біографії. Він дотримується матеріалістичного погляду на погану природу людини, яка є наслідком первородного гріха і передається через статеве життя. Для Аврелія Августина людина – це душа, якій служить тіло. Але людина – це єдність душі і тіла. Однак саме його темперамент і постійна боротьба проти моралі того часу привели до надмірного звеличування божественної благодаті і одержимості ідеєю про приречення. Він розвинув вчення про чистилище, як про проміжному місці між раєм і пеклом, де душі грішників очищуються.

   Августин Блажений сформулював деякі положення, які, хоча й не були цілком прийняті Католицькою Церквою, однак породили нескінченні богословські суперечки. Його доля компрометувала християнський універсалізм, згідно з яким Бог бажає спасіння всіх людей. У його роботах зі спроби виразити розуміння догматів віри виникає система християнської філософії. Аврелій Августин вважав, що основою вивчення життя, як і філософії, є Бог, оскільки будь-яке вивчення є частиною пізнання Бога. Людина, що пізнала Бога, не може не любити його. Будь-яке знання має вести до Бога, а потім і до любові до нього.

   До найважливіших творів блаженного Аврелія Августина належать: "Сповідь" (від лат. Confessiones), "Проти академіків" (від лат. Contra academicos), "Про Град Божий до Марцеліна" (від лат. De Civitate Dei ad Marsellinum), "Про Трійцю" (від лат. De Trinitate).

  Центральним враженням всього життя Аврелія Августина є контраст гріха: «Я не хотів користуватися тими предметами, які намагався красти, я впивався самою крадіжкою, спокушуваний гріхом. Незліченними обманами ошукував і свого вихователя, і вчителів, і своїх батьків, а все через любов до забав, дурних комедій… Я вдавався також до крадіжок з льоху і столу своїх батьків, чи то з ненаситності, чи тому, щоб могти дати щось хлопцям… Гарні були ті плоди, які ми крали, тому, що Ти їх створив, Ти – незрівнянна Красо, Творче Всесвіту, Боже Милостивий, Боже – Добро найвище і моє справжнє Добро. Ти бачиш це, Господи, і Ти мовчиш, терпеливий, сповнений милосердя і правди. Але чи завжди мовчатимеш? Бо далека людина від лиця твого в присмерку пристрастей».

   Щоб стати родоначальником середньовічного світогляду, Августин Блажений повинен був в самому собі перебороти язичництво. Він поєднав і вистраждав в собі всі хвороби свого часу, і в повному сенсі слова ніс на собі хрест свого суспільства. Вже будучи на шляху до навернення, наполовину християнином, розповідає Аврелій Августин: «Не знаючи спокою, питав я себе, звідки зло. Боже мій! Як мучилось переймами народження серце моє, як воно стогнало! Це – тривога душі, яку не можна вимовити словами, яку ніхто з людей не міг розділити і зрозуміти, яку один Бог невидимо сприймав».

   Августин Блажений систематизував християнське віровчення, подаючи його як цілісне і єдиноправильне, виступаючи за обов‘язкову єдність віри і церковної організації, богослов проголошує прагнення до щастя основним змістом людського життя. Однак щастя на його думку – це пізнання людиною Бога і любов до нього. У праці "Про Град Божий до Марцеліна" Аврелій Августин наголошує, що християнський Бог створив світ і людину. Він всемогутній і безконечний. Пізнати Його – означає стати щасливим.

   Однією з центральних у вченні Аврелія Августина є проблема свободи волі як основи людської особистості. Осягнути розумом людина може лише те, у що вірить, до чого прагне. Єднання з Богом відбувається не при допомозі розуму, а завдяки волі. Воля, об‘єктом якої є Бог – це віра. Августин Блажений стверджує: «Бог – найвище буття, нематеріальна форма найвищого блага. На відміну від Бога, світ не має постійності і самостійності, оскільки є похідним від Творця. Все, що ми зустрічаємо у цьому світі, має перехідний характер, змінюється, минає».

  У своїй "Сповіді" Августин Блаженний на власному прикладі намагається довести марність людських зусиль, неспроможність людини звільнитися від гріха доти, поки вона безмежно не віддасться провидінню і не виявиться знаряддям Божої волі. Аврелій Августин вимагає від християнина повної аскетизи й відмови від своєї індивідуальності, беззаперечного слідування вказівкам Бога.

Августин Блажений у добу постмодерну

   Спадщина Аврелія Августина дуже величезна. Сьогодні наше суспільство знаходиться на етапі глибоких соціально-економічних перетворень, таким періодам властиво переосмислення людьми навколишнього світу, відродження старих і становлення нових філософських вчень. У нього ми знаходимо як окремі думки з богослов'я, філософії, антропології, психології, так і цілі системи світогляду.

   Августин Блажений обґрунтовував і виправдовував існування майнової нерівності людей у ​​суспільстві. Він стверджував, що нерівність – неминуче явище соціального життя і безглуздо прагнути до рівняння багатств, воно буде існувати в усі віки земного життя людини. Держава – покарання за первородний гріх, бо є системою панування одних людей над іншими, воно призначене не для досягнення людьми щастя і блага, а тільки для виживання в цьому світі. Справедлива держава – тільки християнська держава. Функції держави: забезпечення правопорядку, захист громадян від зовнішньої агресії, допомога Церкві і боротьба з єрессю, необхідність дотримуватись міжнародних договорів. Спосіб життя людини мегаполісу, що відрізняється індивідуалізмом, прагненням до успіху будь-якою ціною і розбещеністю вдач, аж ніяк не винахід нашого часу.

   Згідно із Аврелієм Августинином, ніхто не може позбавити людину свободи, навіть Бог. Однак гріхопадіння людини призводить до спотворення волі і свободи людини. Це спотворення і волі, і свободи, і людини, є своєрідним джерелом морального зла. В силу гріховності воля людини має можливість здійснювати зло. Саме через такі свої твердження Августин Блажений близький сучасній людині, людині  традиції, християнину зі своїм важким шляхом до Бога і своєю відкритістю тим ідеям, які намагаються знищити антихристи.

   Блаженний Августин говорить про можлівість людської душі бачити Божественне Світло. Для цього треба змінити свое життя. Зміна способу життя, про яке говорить Аврелій Августин, починається з очищення, вигнання з розуму гріховніх думок и дурних спогадів. В міру того, на скільки душа усвідомлює свій ​​скаліченій гріхом стан и робить кроки на шляху до виправлення, настількі вона наближає до себе пізнання Бога.

   Втративши Бога через необачність та нав’язану нам розкіш матеріального прогресу, ми блукаємо у темряві мультикультуралізму та сексуальних збочень не знаходячі собі місця, через що не можемо знайти шлях навіть до себе і власної душі. Предметом пошуків Аврелія Августина був Бог, зацікавленій у порятунку лише тієї людини, яка йому вірна, що вірить і не стає на шлях гріховності та забуття.

  Вчення Аврелія Августина стало визначальним духовним чинником середньовічного мислення, а його філософські погляди вплинули на подальше філософське мислення християнського світу всієї Європи. Августин Блажений заклав підвалини нової християнської філософії. Він відкинув класичний підхід греків, заснований на об'єктивізмі, інтелектуалізмі, його підхід був інтроспективним, вольовий він приписував першість над розумом.

  Августин Блажений був одним з перших високо освічених християнських мислителів, що заклали основи середньовічного типу філософствування. У темному Середньовіччі авторитет Аврелія Августина був надзвичайно великим, тому не мав собі рівних до появи праць Томазо Аквінського та Бернара Клервоського. Блаженний Августин є одним з тих Отців і Вчителів Церкви, чиє значення і чий внесок в історію світової культури і цивілізації є визначальним, саме з причини своєї виняткової універсальності. Він не був лише богословом або філософом, він був батьком нової цивілізації і культури, захисником традиції та моралі.

 Шістнадцять століть відділяють нас від ідей, сформульованих Аврелієм Августином, а проте, вони живі і необхідні нині нам не менше ніж тоді. Уся філософія Аврелія Августина зосередилася на постаті Бога, без якого нічого не можна ні щось зробити, ні пізнати. Щастя можна досягті на єданні із Богом. Досягнення людського щастя передбачає передусім пізнання Бога і випробування душі. Бог створив природу доброю дляч щастя, але отруїла її зла воля. Зло походить від людини і має земний характер. Добро ж походить від Бога і є продуктом божої милості. Людина відповідає злу, але не добру.

   Отже, Августин Блажений вніс чималий внесок у розвиток середньовічної філософської думки, ставши автором оригінального і неповторного вчення. Сьогодні наш розбещений світ потребуй морального оновлення, такого як колись пройшов Аврелій Августин. Ми маємо відступити від гріховності постмодерну, не творити собі ідола з матеріальних цінностей технічного прогресу, а стати на шлях добра та єдності із Богом, як заповідано нам у Біблії.

Автор – Денис Ковальов