Асадівські садисти просять захисту від справедливої кари

Сирія після падіння диктатури алавітів під проводом родини аль-Асад опинилася в замкнутому колі помсти, де надії на нове життя щоразу розбиваються об хвилю жорстокости та безкарности. Біднякам не буде куди йти, а хто зможе – поїде, як уже тікали після поразки революційних подій Арабської весни 2011-2013 рр. У зовсім новому для себе становищі опинилися вчорашні небожителі, яким на рівних опікувалися Московія та Іран.

   Нова Сирія для алавітів – членів релігійної громади на північному заході арабської країни, з якої походить і скинутий диктатор Башар аль-Асад – гірша за в'язницю, адже їх убивають цілими сім'ями. Затримки у розслідуваннях, які здійснюють правоохоронці-суніти, свідчать про загравання влади перед численними сирійцями, які вважають алавітів винними у кривавих злочинах колишнього режиму. Алавіти ж вимагають міжнародного захисту, побоюючись репресій за те, що вони були пов'язані, за своєю волею чи примусом, із кланом аль-Асад і його терором державного рівня.

   Після завершення громадянської війни торік у грудні часу почастішали викрадення та вбивства алавітів. Внаслідок спалаху насильства цьогоріч у березні загинули 1 334 особи, а перехідний президент країни Ахмед аш-Шараа пообіцяв переслідувати винних незалежно від їхнього походження та віросповідання. Для розслідування масових вбивств було створено незалежну комісію, яка діятиме до початку липня.

   Новостворені (чи пак реформовані) правоохоронні та судові органи пояснюють затримку великою кількістю свідків, яких необхідно допитати, та величезною кількістю відеозаписів, які необхідно проаналізувати. Ролики зафільмували самі злочинці та розмістили їх задля залякування сирійців у соціяльних мережах. Тепер учасників (орґанізаторів і виконавців) державного терору чекає або законний суд, або ж справедливе спонтанне судилище.

   Іноземні дипломати також бачать у цьому деяке замішання сирійської влади, оскільки головними підозрюваними виступають люди та уґруповання, з якими теперішня офіційна влада у Дамаску іноді не хоче, а іноді не може впоратися. Наприклад, протурецькі збройні загони сирійських туркменів (туркоманів), іноземні джихадисти, які входять до складу Міністерства оборони, або співробітники служби спільної безпеки. Президент аш-Шара і його посадовці, вихідці з угрупування "Hāy'āt Tāhrir al-Shām", не мають ні чисельної переваги, ні військових засобів, щоби контролювати ці радикальні угруповання, які суперечать його політиці поміркованости.

   Чи зможе новий уряд Сирії, який прагне зробити країну пристойним членом міжнародної спільноти, домогтися зняття санкцій і відбудуватися від колишніх жахів асадівського режиму, зупинити вбивства цілих сімей без суду та слідства і чи захоче? На узбережжі, де більшість алавітських сіл зазнали нападів, ситуація, як і раніше, нестабільна. Алавітів сприймають як внутрішнього ворога, що у душі тужать за колишнім порядком, тому без системи перехідного правосуддя під наглядом хоча б Туреччини, всі ці розправи продовжуватимуться і посилюватимуться.

За матеріялами "Le Monde"

Сирія і Туреччина: долаючи авторитаризм

Ми живимо в епоху нових війн та революцій. Наше славетне минуле має надихати нас на нові звершення. Це наш виклик цьому світові. Скірізь століття наша нація пройшла до сьогоднішніх днів на крові, на нашій крові, на крові наших предків...

   На жаль, ми маємо тяжкий і в той же час славний шлях побудови національної держави. Кров та тіла наших прадідів, дідів, батьків, братів, синів не буде марною. Вони герої, а ми творці свого майбутнього! Яке воне буде? Вирішувати тільки нам українцям, і тим народам, які нині борються за свою свободу проти московської агресії. Ніхто інший немає права на своїй землі нами розпоряджатися. Саме цей порив, саме ця одвічна жага до свободи і національної самостійності пригоблених народів, як українці, турки та сирійці, призвела до масштабних народних невдоволень за останні 5 років у наших країнах. Ми повстали проти нав'язаного нам "русскава міра" антинародними режимами, і тепер кремлівський агресор морить нас у власній крові за непокору...

 Туреччина. Ця країна у кожного пересічного громадянина України асоціюється з теплим кліматом, шикарними готелями, пляжами, морськими курортами та безкоштовним алкоголем. Але мало хто знає про іншу Туреччину. Протести, кров, безлади... Це малий перелік з того, що відбувалось у Стамбулі та інших великих містах цієї країни протягом всього 2013 р.
   А починалось все як звичайний мирний мітинг проти забудови місцевого парку Ґезі на центральній площі міста - Таксім. Однак сотні сміливців, які все ж насмілились виступити проти влади узурпатора Реджепа Таїпа Ердоґана були жорстоко розігнані поліцією, точнісінько як на Майдані у Києві 30 листопада 2013 р. Після першої спроби придушити мирний протест, активісти збільшили потуги а замість простої демонстрації на захист парку з'явились більш радикальні гасла про відставку турецького уряду.

 Уряд Туреччини, натхненний авторитаризмом московського Кремля, вдався і до своєї побудови своєрідного "ісламського русскава міра": тотальна ісламізація освіти, боротьба з антиурядовими рухами та партіями, політичні репресії та тортури проти опонентів. Анкара та Стамбул перетворювались на Москву з турецьким колоритом. Але свободолюбиві турки вийшли на протест і спробували зупинити антинародний режим. Що з цього вийшло відомо... У наступні тижні будуть тривати жорстокі вуличні протистояння активістів з поліціянтами, та 4 смерті серед бунтівників. І хоч за 3 місяці активні бойові зіткнення вщухли, турки раз по разу виходять на славнозвісні вулиці з вимогою відставки влади.
   За останні 2 роки в Туреччині накопичилось, окрім внутрішніх, багато зовнішніх проблем: нелегальні мігранти з Сирії та Іраку, сепаратисти Курдистану та загароза нападу ІДІЛ. Судячи з усьго цього можна сказати, що на Туреччину вже чекають тяжкі роки революцій та війн. Час покаже, чи зможе ця країна, збудовна Ататюрком, втримати всі свої території, чи нам доведеться спостерігати зовсім іншу державу...

   Інший приклад - Сирія. В цій, колись процвітаючий країні, з давньою архетиктурою та значною релігійною історією, ось вже майже 5 років триває важка кровопролитна братовбивча війна. Війна просто за все: за гідність, за честь, за сім'ю, за країну, за життя, за віру, і навіть, як не дивно, за "русскій мір"...
   З початком "Арабської весни" захитався і прокремлівський режим сирійського диктатора Башара аль-Асада. Розпочались масові політичні чистки, наслідком яких стала громадянська війна. За ці 3 роки тривалої громадянської війни сирійський народ дуже багато пережив. Стільки крові, стільки болі, що нам українцям у сучасному столітті і не снилось. Хоча в нас і досі триває так звана АТО, але при теперешній владі ми ризикуємо повторити долю Сирії! Хіба хтось хоче аби на нашій землі воювали чужинці за чужі нам ідеї, за чужі країни? Не за нас, за територію, за ресурси... Нам цього не треба!

   Для того щоб захистити свою власну країну від чужинців не потрібно щось вигадувати, думати про якісь світові змови і все таке інше. Єдине, що треба це зібрати всю народну силу в кулак, та вдарити по системі і окупантам - носіях кремлівсього "русскава міра" - ідеології руїни та тотальнї деструкції. І турки, і сірійці, і українці сьогодні мають бити антинародні режими до тих пір поки не зруйнуємо їх до фундаменту, а трощити ворогів нам під силу!
   Брати та сестри, наша країна в наших з вами долонях, вона сьогодні просить нас прокинутися, отямитися, взяти за горло ворожий режим, та знищити його. В нас є все для цього. І тому наша помста наближається з кожною хвилиною. Будь-яка бандитська, олігархічна, антинародна влада боїться народного повстання, вона це вже неодноразово довела своїми контрдіями - репресіями та терором. Наш гнів як вогонь спалить все вороже, чужде нам, українцям, туркам, сирійцям, і на цім вогнищі повстане все те за що кожен з нас бореться. Саме тоді з'явиться дійсно нова держава, про яку мріє кожна вільна від рабських пут та метастазів "русскава міра" людина...

Автор - Друг Фурфур