Держава Україна у глухому куті через недолуге управління вищим керівництвом. Чинна суспільно-політична система насправді є нашаруванням ліберальної демократії на післясовєцький олігархат. Саме тому громадяни України потребують якісного оновлення згідно з власною традицією державотворення, що відповідає сучасним глобальним змінам.
Цілком очевидно, що той шлях, який нині українцям пропонують (радше — нав'язують) згори приречений завести нашу державність у глухий кут вже за кілька років. Жодні порівняння з іншими країнами світу нам тут не допоможуть, бо, по-перше, не та соціально-економічна і політична специфіка, а по-друге, у нас досі народ легко задурити через телевізор фальшивими мантрами про покращення вже сьогодні. Інша справа, коли беремо до уваги власні не доведені до кінця власні надбання, як скажімо державницький проект Гетьманату.
На жаль сьогодні, попри розвиток вітчизняного книговидання, теоретичні обґрунтування традиційної української держави, що спиралась на народну пам'ять і культуру, без закордонних запозичень (демократія, парламентаризм, комунізм тощо) годі й шукати. Більшість публіцистів намагаються ототожнити Гетьманат як не "козацькою республікою", так із "дідичною монархією". Проте і перші, і другі помиляються, бо Народний Гетьманат — якісно новий, попри тяглу національну традицію, державний механізм для України, який не ділить владу на гілки та не оббирає громадян зайвими податками, про що детально розписав у своїй книзі січеславський правник Юрій Якуба.
Праця розрахована на широке коло читачів — від академіків і чиновництва, до шахтарів і слюсарів. По-перше, автор писав доволі сухий юридичний текст доступною мовою, навівши у кожному з 22 розділів порівняння до конкретної життєвої ситуації. По-друге, книга закликає кожного замислитись над тим, чи готові ми здійснювати рішучі зміни сьогодні, заради кращого завтра, і не тільки для нас особисто, але й для наступних поколінь українців — це найголовніше, що можна виділити, прочитавши понад 300 сторінок поважного фоліанта.
Не варто вимагати від "Народного Гетьманату" універсального розв'язання своїх проблем, бо це не книга рецептів! Сторінки книги радять як правильно, а головне безболісно здійснити перебудову самостійної держави Україна у часи глобальних викликів і гібридних війн. Водночас Юрій Якуба як автор прагне запалити у читача бажання бути учасником у доленосних державотворчих процесах в Україні попри особистісні погляди на цей світ, бо планувати наше майбутнє має право не якесь обмежене коло втаємничених осіб, а самі українські громадяни.
Що ж у підсумку? — Не шукаймо "ідеальних моделей держави" десь закордоном, оскільки кожна країна земної кулі в довгому історичному процесі випрацьовувала свій індивідуальний державний апарат, пристосований до тих чи інших національних умов: поділ гілок влади у Франції та Великій Британії, система стримувань і противаг у США, спілка олігархату і спецслужб з кримінальними елементами в РФ — усі вони дуже суттєво відрізняється. Україні ж йти власним шляхом, яким тернистим і утопічним він не був би, бо як сказав автор книги "Народний Гетьманат", і ми з ним тут погодимося: «Все починається з мрії!», а наша мрія — Українська Гетьманська Держава.
Автор — Денис Ковальов
Бунт найкращої молоді прекрасної та грізної тотальної епохи проти песимістичного детермінізму. Повстання проти запрограмованості перемоги темряви над світлом, грошей над ідеями, індустрії над духом... Туга за архіпелагами вічних зоряних світів.
Земля і кров, буря і натиск, воля до життя, так казав Заратустра, Зиґфрід та Нібелунги. Чорні штандарти з черепом та кістками, мертві імператори Священної Римської імперії німецької нації, легендарні лицарі Флоріан Ґейер та Ґетц фон Берліхінґен із залізною рукою, скандинавські руни та солярні знаки... Це той світ, що сповнений авантюр і ризиків!
Світова скорбота, надлюдина, присмерк Європи. Консервативна Революція, Вічне Повернення і Велика Пригода поєднали героїчний реалізм, загибель богів, ресентимент, весела наука, смерть цивілізації. Сучасний світ — як воля та уява, по той бік добра і зла, це народження трагедії з духу музики, остання ранкова зоря напередодні сутінки Богів.
Ми щодня заклопотані. Буденні турботи не дають продихнути, аби хоч на мить озирнутися довкола і побачити красу, що нас оточує. Вона проявляється у всьому: зооморфні та людської подоби скульптури на будинках ХІХ-го ст. тужливо згадають колишню велич аристократії; золотаві бані храмів, увінчані хрестами, кличуть грішників до покаяння, а вірних заповідям до смирення; набубнявлені бруньками дерева ось-ось розродяться зеленню, у якій потоне сірість вулиць...
У цьому міському різноманітті ховається якась загадка, яку може розгадати не кожна людина. Наша столиця — тисячолітній Київ — повен на такі таємниці. І це не дивно, бо кожна його артерія від Святої Софії до Печерська та від Подолу до Лисої гори просякнута історією, а також специфічним тільки для нього духом величі.
Не дарма погляд наших ворогів, що йшли зі Сходу на Захід і навпаки був зосереджений на цій фортеці на берегах Дніпра. Жадання Києва для одних було фатальною помилкою, для інших — коштовним каменем у короні чи династичному гербі. Нині ж родзинкою колись княжого граду є не відомі всьому загалу пам'ятки, а непомітні пересічному оку освітньо-митецькі об'єкти, серед яких і "Пломінь".
Тут, поміж різних фоліантів глибоко філософського змісту можна віднайти відповіді на питання, які століттями не дають спокою людству. Кожен віднайде щось своє. Гортаючи сторінки українських та європейських авторів читач опиняється немов на полі бою, де по один бік фронту роздуми про вічне й героїчне, з іншого — художній образ красивого і життєствердного, а кожне слово чорною друкарською фарбою лишає на згадку добрий спомин про місце у серці Києва.
P.S. Порада для шукачів якісного чтива: не гайте часу, просто завітайте у "Пломінь"!
Чим ближче дата початку президентської кампанії у США, тим активніше проявляють себе різні лівацькі угруповання. Так, нещодавно у мічиґанському місті Каламазу відбувся щорічний Міжнародний Конґрес дослідників середньовічної історії, метою якого стало "перезавантаження" сучасних поглядів на період так званих "темних віків". Зокрема, учасники зібрання запропонували "викреслити" з навчальних посібників згадку позитивний вплив хрестових походів, Реконкісту і боротьбу з відьомством, адже це "відверта пропаганда сексизму та ісламофобії".
Свої думки так звані дослідники Середньовіччя аргументували зростанням крайніх правих рухів у США та Європі та частими маршами білих націоналістів вулицями міст, де використовують середньовічні символи (кельтський хрест, щит тамплієрів, тощо). Аби зупинити "викривлене" позиціювання даних символів, було запропоновано передати міністерствам освіти США та Канади підписану учасниками згаданого конґресу петицію щодо "деколонізації" середньовічних досліджень задля протидії "білому расизму". Власне їх не лякає, що наступні покоління будуть вчити історію Середньовіччя переписану на догоду ліволіберальній меншості, головне — усунути білих чоловіків з посібників та обговорення суспільно важливих тем.
Найголовнішою проблемою сучасних історичних досліджень доби Середньовіччя учасниками конґресу у Каламазу було визначено наукове поєднання романтичного націоналізму ХІХ ст. з інститутом держави як безпосереднім виявом національних прагнень того чи іншого народу. Щоб відкинути цей "ганебний пережиток минулого", було запропоновано акцентувати викладення важливих моментів середньовічної історії на основі толерантних, расово- та ґендерно-нейтральних поглядів не надаючи великої уваги саме білим чоловікам як таким, що здійснили великий внесок у розвиток людства. Таким чином, політизація історичної науки у США досягла чергової критичної позначки, що загрожує викреслити з суспільної свідомості правду про Середньовіччя не скореговане ліволіберальними тлумачами на догоду певним елітам.
Останні півроку доволі часто натикаюся до думки пересічних громадян, котрі втомилися від війни. Такі люди скиглять про мир за будь-яку ціну, але забувають одне — саме така думка ідеально вписується у план ворога, що чекає на нашу загальну втому. Та чи готові ми всі проміняти за кусень хліба з маслом державну самостійність, котру окропили кров'ю тисячі наших захисників упродовж останніх 5 років?
На правду, не готові, бо так склалося історично, що у нас присутній ген свободи та справедливості, котрий загострюється раз на кілька десятиріч. Справді, війна — це жах, що несе з собою руїну та смерть. Але як можна знайти спільну мову з тим, хто хоче твоєї смерті й загарбання твоєї домівки?!
З іншого боку, чого слід очікувати від обивателя, що й дня не бачив, якою може бути розверзнута паща справжньої війни, а не її гібридний шлейф з екрана телебачення. Можливо, кожен із нас забагато хоче. Адже спорожнілий день за днем гаманець змушує замислитися над плинністю буремного буття, яке не стає кращим.
Та попри це мир за всяку ціну (про жодну капітуляцію не може йти мови!) не завершить війну Московії проти України. Будьмо реалістами — конфлікт продовжиться, перейшовши з короткотривалої гарячої фази у довго плинну окупацію та очищення нашої Батьківщини від усього українського. То скажіть, шановні земляки, чи хочете ви повернутись у кремлівське ярмо, від якого ми та наші пращури щодуху виривались не один рік, чи все ж жити у вільній та заможній державі Україна?
Автор — Денис Ковальов
