Досліджуючи різноманітні елементи культурного комплексу українського козацтва, неможливо залишити поза увагою західноєвропейські впливи на культуру запорожців. Як відомо, на XI ст. європейське лицарство повністю й цілковито християнізувалося. Отже, розпочався новий етап його розвитку, а саме – формування і становлення духовно-лицарських чернечих орденів.
Своїм існуванням та успішною боротьбою проти ворогів ці чернечі ордени справляли велике враження не тільки на західноєвропейське неорденське лицарство, але й на своїх близьких і віддалених сусідів. У тому числі, й на східноєвропейські військові верстви, зокрема козацтво. Цей вплив знайшов своє відображення у найвищому прояві українського козацтва – Запорозькій Січі – славнозвісній "козацькій християнській республіці".
З лицарсько-чернечими орденами Західної Європи ХII-ХІV ст. Запорозьку Січ єднають такі елементи, як реліґійність, аскетизм, колективне землеволодіння, культ Діви Марії та святих Георгія і Михаїла. Ці елементи формувалися й розвивалися в західноєвропейському лицарстві, а пізніше відтворились і продовжили свій успішний розвиток на теренах Січі (Війська Низового). У процесі християнізації Європи у VIII-ХІ ст. заповідь "не убий" увійшла в суперечність із войовничими принципами лицарства.
Новим піднесенням релігійної активності західноєвропейського лицарства вирізнився період так званих хрестових походів, що тривав майже 200 років, з кінця XI ст. і до останньої третини XIII ст. Унікальним продуктом хрестових походів було створення духовних лицарсько-чернечих орденів – станових організацій європейського лицарства, членів яких ще іменували "лицарями Церкви". Наймогутнішими з них були 3 ордени: йоанніти, тамплієри, тевтонці.
Отже, на відміну від християнських ченців, вони брали на себе ще четверту обітницю – військову – воювати проти невірних до повного очищення від них Святої Землі – Палестини. У середньовічній Європі надзвичайно посилився культ, архангела Михаїла, котрого за правом можна вважати головним небесним воїном. Йоган Гьойзінґа зазначав, що не тільки реліґія панувала у тогочасному суспільстві, але й самі релігійні уявлення підпали під привабливі ідеї лицарства.
Своєю чергою, Франко Кардіні стверджує, що тотальна популярність архангела Михаїла поміж народів, які ставали на шлях християнізації, виявлялася наслідком збереження в нових шатах колишніх стародавніх військових культів. Як для західноєвропейського лицарства, так і для українського козацтва і, зокрема, для запорожців, одне з найкардинальніших завдань полягало в захисті християнської віри та церкви. На території Січі існувала церква Богородиці (Діви Марії) Покрови, на гроші ж запорожців були споруджені Трахтемирівський та Межигірськпй монастирі, де козаки заліковували свої рани та хвороби та доживали віку.
Належність до православної християнської конфесії була найголовнішою умовою прийняття до братства козаків-запорожців. Якщо ж вступаючий виявлявся нехристиянином (іновірцем), Запорозька громада вимагала хрещення чи навернення його до православної грецької віри. Особливо варто відзначити невибагливість запорозьких козаків у повсякденному житті, яку можна порівняти з аскетизмом західноєвропейських лицарів-ченців.
Аскетичність козацького життя, зокрема під час походів (а в них вони провадили більшу частину свого життя), була добре відома сучасникам – вітчизняним та іноземним. Колективне землеволодіння – ще одна з паралелей між архетипами культури козацтва та пізньосередньовічного лицарства Західної Європи. Таким чином, безсумнівно, Запорозька Січ не тільки мала аналогії з духовними лицарсько-чернечими орденами Західної Європи ХІІ-ХІV ст.
Власне із ними Січ поєднують також реліґійність і аскетизм козацького побратимства, колективне володіння земельними угіддями, культи Діви Марії Покрови, пошанування святих Михаїла та Георгія Побідоносця (святий Юра). Ймовірно, ці західноєвропейські пізньолицарські впливи не були прямими, а швидше всього, опосередкованими як у просторі, так і в часі. Духовні лицарсько-чернечі ордени були не тільки зразком і об'єктом для наслідування запорозькими козаками, зокрема, січове лицарство розвивало старі лицарські й творило нові власні традиції на плідному українському ґрунті.
Автор – Христина Корж
Немає коментарів:
Дописати коментар