Українські козаки у тіні середньовічних лицарів Європи

Досліджуючи різноманітні елементи культурного комплексу українського козацтва, неможливо залишити поза увагою західноєвропейські впливи на культуру запорожців. Як відомо, на XI ст. європейське лицарство повністю й цілковито християнізувалося. Отже, розпочався новий етап його розвитку, а саме – формування і становлення духовно-лицарських чернечих орденів.

   Своїм існуванням та успішною боротьбою проти ворогів ці чернечі ордени справляли велике враження не тільки на західноєвропейське неорденське лицарство, але й на своїх близьких і віддалених сусідів. У тому числі, й на східноєвропейські військові верстви, зокрема козацтво. Цей вплив знайшов своє відображення у найвищому прояві українського козацтва – Запорозькій Січі – славнозвісній "козацькій християнській республіці".

   З лицарсько-чернечими орденами Західної Європи ХII-ХІV ст. Запорозьку Січ єднають такі елементи, як реліґійність, аскетизм, колективне землеволодіння, культ Діви Марії та святих Георгія і Михаїла. Ці елементи формувалися й розвивалися в західноєвропейському лицарстві, а пізніше відтворились і продовжили свій успішний розвиток на теренах Січі (Війська Низового). У процесі християнізації Європи у VIII-ХІ ст. заповідь "не убий" увійшла в суперечність із войовничими принципами лицарства.

   Новим піднесенням релігійної активності західноєвропейського лицарства вирізнився період так званих хрестових походів, що тривав майже 200 років, з кінця XI ст. і до останньої третини XIII ст. Унікальним продуктом хрестових походів було створення духовних лицарсько-чернечих орденів – станових організацій європейського лицарства, членів яких ще іменували "лицарями Церкви". Наймогутнішими з них були 3 ордени: йоанніти, тамплієри, тевтонці.

   Отже, на відміну від християнських ченців, вони брали на себе ще четверту обітницю – військову – воювати проти невірних до повного очищення від них Святої Землі – Палестини. У середньовічній Європі надзвичайно посилився культ, архангела Михаїла, котрого за правом можна вважати головним небесним воїном. Йоган Гьойзінґа зазначав, що не тільки реліґія панувала у тогочасному суспільстві, але й самі релігійні уявлення підпали під привабливі ідеї лицарства.

   Своєю чергою, Франко Кардіні стверджує, що тотальна популярність архангела Михаїла поміж народів, які ставали на шлях християнізації, виявлялася наслідком збереження в нових шатах колишніх стародавніх військових культів. Як для західноєвропейського лицарства, так і для українського козацтва і, зокрема, для запорожців, одне з найкардинальніших завдань полягало в захисті християнської віри та церкви. На території Січі існувала церква Богородиці (Діви Марії) Покрови, на гроші ж запорожців були споруджені Трахтемирівський та Межигірськпй монастирі, де козаки заліковували свої рани та хвороби та доживали віку.

   Належність до православної християнської конфесії була найголовнішою умовою прийняття до братства козаків-запорожців. Якщо ж вступаючий виявлявся нехристиянином (іновірцем), Запорозька громада вимагала хрещення чи навернення його до православної грецької віри. Особливо варто відзначити невибагливість запорозьких козаків у повсякденному житті, яку можна порівняти з аскетизмом західноєвропейських лицарів-ченців.

  Аскетичність козацького життя, зокрема під час походів (а в них вони провадили більшу частину свого життя), була добре відома сучасникам – вітчизняним та іноземним. Колективне землеволодіння – ще одна з паралелей між архетипами культури козацтва та пізньосередньовічного лицарства Західної Європи. Таким чином, безсумнівно, Запорозька Січ не тільки мала аналогії з духовними лицарсько-чернечими орденами Західної Європи ХІІ-ХІV ст.

   Власне із ними Січ поєднують також реліґійність і аскетизм козацького побратимства, колективне володіння земельними угіддями, культи Діви Марії Покрови, пошанування святих Михаїла та Георгія Побідоносця (святий Юра). Ймовірно, ці західноєвропейські пізньолицарські впливи не були прямими, а швидше всього, опосередкованими як у просторі, так і в часі. Духовні лицарсько-чернечі ордени були не тільки зразком і об'єктом для наслідування запорозькими козаками, зокрема, січове лицарство розвивало старі лицарські й творило нові власні традиції на плідному українському ґрунті.

Автор – Христина Корж

Концепція "відкритого суспільства" знищує нації зсередини

Нація – продукт ізоляції. Нація виникає тоді, коли якась окрема племінна група осідає на певній території та тривалий час із неї не сходить і інших на неї не пускає. Як наслідок, у цієї спільноти формуються унікальні, неповторні риси: мова (система комунікації), культура, мораль, традиції, світоглядні установки, менталітет, ну і генофонд, що визначає її типові антропологічні риси.

   Незрозуміла або малозрозуміла іншим спільнотам система комунікації (мова), яка є одним із головних маркерів нації, є безперечним свідченням існування тривалої ізоляції. Внаслідок цього нація регулярно не комунікувала з іншими спільнотами, але підтримувала комунікаційні зв'язки всередині. Тож розрив ізоляції веде до деконструкції нації.

   Відродження нації відбувається за тих самих умов, що й її народження: щоби відновити виснажені сили та загоїти національні травми, національний організм мусить на певний час ізолюватися від шкідливих й потужних зовнішніх впливів. І лише зміцнившись, відкритися для інтенсивних контактів. Тому концепція відкритого суспільства для постгеноцидної, постколоніальної нації є повільною смертю (хто хоче довершити справу Валуєва-Лєніна-Сталіна-Кагановіча-Путіна, не втрачаючи обличчя і репутації гуманіста, обов'язково пропагуватиме "відкритість").

Автор – Софія Дніпровська

Нація як особа

Спільнота має ознаки особистості. Коли етнос (від грец. ἐθνικός — народ) набуває таких ознак, він перетворюється в націю; по відношенню до будь-якої людини, з тих, що складають етнос, він формується зовнішніми географічними моментами. Але з якогось часу він починає усвідомлюватись, як одне і в усіх цих усвідомленнях є дещо спільне і він починає усвідомлюватись, як окреме. Все одно, що саме виступає суб’єктом, що стоїть на тому місці, якому звітується рефлексія: звір, людина, нація чи церква, аби мало місце конкретне спрямування рефлексії.

   Коли етнос усвідомлюється, як одне і окреме, він починає діяти на свідомість і всередині свідомості людей, і мислиться, як суб’єкт; тобто, він стає нацією (від лат. natio — плем'я), живою істотою для якої постійно мають місце моменти самоусвідомлення. Нація є більш високою або більш загальною особистістю, ніж людина і співвідноситься з собою в окремі моменти рефлексії. Відповідно, людська рефлексія є вищою, коли у свідомості діє національний суб’єкт; нація в порівнянні з людиною є вища особистість.

   Людина, так чи інакше, є певна однобічність. Нація є велика інтеграція всіх однобічностей, вона є цілісністю і тільки ця особистість реалізується у всіх аспектах духу. Таким чином, треба усвідомити, що крім людини і Бога, є інші особистості – нації.

   Існування націй не є випадковим моментом у житті людства, воно з необхідністю витікає з фундаментального принципу свідомості – з принципу відокремлення і виділення цілого з цілого. Нація, ймовірно, тим відрізняється від усіх інших спільнот, що тяжіє до універсальності; треба бачити інше, щоб усвідомити себе, як окреме. Нація – це інтегрована особистість; вона має своє обличчя, свій шлях, свій інтерес.

   У наших силах є впливати на її реалізацію, так само, як наша реалізація залежить від якості національної особистості. Тут має місце пряма аналогія з людиною. У рефлективному плані ми можемо розрізнити два "поверхи" суб’єкту – миттєвий суб’єкт (в момент даного акту рефлексії) і суб’єкт-особистість, образно кажучи, надбудований на всій масі миттєвих суб’єктів.

   Людська особистість є сума миттєвих особистостей і кожна рефлексія прямо впливає на неї. Але якість кожного прояву є похідною від якості цілої особи; у зв’язку з цим кілька слів про засади націоналістичної організації. Організація може бути сильною, коли вона є духовною містичною спільнотою; а містичним моментом є визнання існування вищої національної особи – і постійна апеляція до неї.

Автор – Анатолій Лупиніс

Заклик до українців

Українці! Любіть один одного, допомагайте один одному. Допомагайте один одному, навіть якщо ненавидите, один одного!  Наша сила – в єдності! В ній запорука нашого успіху, наш порятунок і процвітання. Завдяки національному колективізму ми пройдемо через віки, окріпнемо і підкоримо світ!
   Національна єдність – це мета, але вона ж і засіб для досягнення мети. Ось в чому сенс, до чого необхідно прагнути. Все інше – вторинне, воно прийде само собою. Допомагайте один одному, не бійтеся, що Вас назвуть націоналістами, не бійтеся протекціонізму – це наш головний інструмент. Більше співпрацюйте з людьми близькими Вам за кров’ю і за генами, тільки своїм одноплемінникам ви можете довіряти. Формуйте свої національні кадри. Кадри – свята святих. Вони вирішують все! Кадри сьогодні – це наше завтра. Кожен університет, кожен факультет, кожна кафедра повинні готувати наші національні кадри.
   Готуйте Українську молодь прийняти естафету поколінь. Хай кожне покоління неукраїнців стикається з нашою потужною обороною. Кожен раз, коли зі сцени сходить старше покоління, його місце має зайняти ще більш потужна когорта заздалегідь підготовлених і зміцнілих Українців. Для цього необхідно як можна раніше висувати на керівні посади наших молодих людей, доводячи їхню зрілість, відповідальність, геніальність. Хай насправді це зараз не так, вони дозріють на своїй посаді. Чия влада – того й правда! Ми повинні передати нашим дітям більше, ніж ми прийняли у своїх батьків, а ті, в свою чергу збільшать отримане від нас, і передадуть своїм дітям. Від покоління до покоління наша нація повинна ставати сильнішою!
   Світ жорстокий, в ньому немає місця для сентиментів. Кожен народ сам кує своє щастя. Не наша справа турбуватися про інородців. Якщо ми будемо думати про добробут чужинців, хто потурбується про нас? – Створюйте свої колективи і цими колективами виштовхуйте неукраїнців. Пам’ятайте: всі високооплачувані і впливові посади – це наш національний прибуток. Чи варто віддавати інородцям те, що може і повинно належати нам? Хай чужинці живуть своєю примітивною ідеологією – ми будемо жити своєю. Не бійтеся конкуренції, не бійтеся битв. Хай поразки не вибивають Вас із колії і не лякають. Зробивши правильні висновки із поразки в наступному бою Ви здобудете перемогу. Уникаючи ж зіткнення з ворогом, Ви ніколи не відчуєте смак перемоги. Пам’ятайте: що не вб’є мене, те зробить мене сильнішим! Все, що знають і вміють інородці, знаємо і вміємо ми. Багато з того, що знаємо і відчуваємо ми, інородці не знають і не відчувають. Все що вони мають сьогодні – це їхня межа. Все що ми маємо сьогодні – це засіб для досягнення більшого завтра. Все що вони мають сьогодні – це наше завтра, в їхньому тимчасовому користуванні. Повернути собі своє – ось наша задача. Коли інородці гризуться, підкиньте дров у вогонь ненависті! А потім добийте втомленого переможця! Хай все їхнє стане вашим. Не існує аморальних речей, якщо вони тільки сприяють процвітанню нашого народу. Мета виправдовує засоби! Інородці тупі і обмежені в своїх можливостях, тому вони ставлять межі всьому. Ми ж кажемо, що можливості людини безмежні, тому ми будемо керувати обмеженими!

   Говоріть і вчиняйте впевнено, напористо і агресивно. Не демонструйте невпевненості ні в словах, ні в рухах (навіть якщо ви й сумніваєтеся). Спрага – ніщо! Імідж – все! Хто має правильний імідж, той не помре від спраги, тому що завжди знайдуться люди готові прислужити володарю світа – вони вам наллють. Звинувачуйте в українофобстві тих, хто виступає проти нас. Звинувачуйте голосно, і не забувайте додати ще кілька звинувачень: в педофілії, гомосексуалізмі, інтелектуальній недорозвиненості. І немає значення чи відповідає це дійсності. В суспільній свідомості "українофоб" і "педераст" повинні стати словами синонімами. Не забувайте нагадувати про горе яке виніс Український народ сторіччями позбавлений незалежності. Нагадайте про різанини, які нам влаштовували загарбники, нагадайте про голодомори. Нехай жиди, кацапи, ляхи та інші пам’ятають про свій вічний борг перед Українським Народом! Пропускайте всі явища через призму наших інтересів, кожне явище має бути розглянуте з точки зору вигідно чи не вигідно це Українцям.
   Українці, приділяйте особливу увагу контролю над засобами масової інформації. Телебачення, радіо, преса, книговидавництво, Інтернет – ми повинні володіти цим. Чи хоча б гарним шматком цього пирога. Ганебним є той факт, що "українськими" телеканалами володіють жиди, кацапи, молдованин і татарин. Жодного Українця! Яку "правду" можуть повідомити ці власники? Яку завгодно, тільки не Українську! Якщо телебачення в якийсь момент є недоступним для Українців, потрібно зосередитися на пресі і Інтернеті. Газети і веб-сторінки мають бути цікавими і не обмежуватися суто партійною, чи суто політичною інформацією. Українець, що випускає нецікаву газету Українською мовою, робить злочин проти України.
   Будьте в усьому лідерами, намагайтеся завжди бути першими. Виховуйте в собі і своїх дітях керівний характер щоденно і щогодинно, навіть в дрібницях повсякденного життя. Не поступайтеся ні в чому: хай навіть це буде черга в магазині! В будь-якому колективі беріть владу в свої руки і керуйте їм в наших інтересах. Адміністративну і творчу частину ми повинні виконувати самі. На долю інородців нехай залишиться чорнова низькооплачувана фізична праця. Хай вони будуть не вищі за вантажника або прибиральницю. Якщо у Вас є пристойна вакансія, беріть на роботу лише Українця! Якщо не можете зробити цього – ліквідуйте посаду. Не можете зробити ні першого, ні другого – візьміть на роботу представника малої білої нації, що не має власної держави, або здобула її нещодавно (білорус, литовець, ірландець, але ні в якому разі не жид, не кацап, і не кольорова афро-азіатська потвора!).
   Знищуйте пам’ятники ворогів Українського Народу. По відношенню до цього бидла термін "вандалізм" не діє! Всіма засобами боріться з українофобами: звертайтеся із закликами до суспільства і адміністрації, тягніть їх в міліцію і суд, поливайте їх брудом де тільки можна. Право на привілеї і спокійне життя отримає лише той, хто смиренно йде за нами і разом з нами. Той хто хоче йти своїми незалежними шляхами, потенційно небезпечний і має бути позбавлений всякої підтримки з боку Української спільноти. Треба позбавити таку особу засобів до існування. Або наш націоналістичний порядок, або повна дезорганізація. Там де намагаються обійтися без Української Національної Ідеї повинен бути хаос!
   Інородці всіх країн і у всіх країнах мають працювати під нашим керівництвом і приносити нам користь. Поза межею наших інтересів не існує суспільних інтересів. Хто не з нами, той проти нас! Викиньте із себе почуття покори і смиренності по відношенню до тих, хто нас ображає. Будьте непримиренні до ворогів наших! Якщо Ви сьогодні пробачите їм малу образу – завтра вони нанесуть Вам велику. Не звикайте до образ самі, і відбивайте в інших бажання ображати Вас. Хай інородці умовляють один одного бути обережними, толерантними і гнучкими по відношенню до нас. Хай вони обережно стримують свій натиск. Ми повинні діяти рішуче і швидко, ставлячи їх перед фактом. Хай вони довго й нудно дискутують, як нам протистояти. Ми не обмежимося дискусіями. Ми будемо діяти! Нас не цікавить, що про нас скажуть, адже антиреклама – це теж реклама. Реклама наших ідей, наших цінностей, нашої сили. Хай опір наших ворогів буде для нас стимулом до посилення агресії, а не гальмом. Їхня протидія необхідна нам для підтримки бойового духу, але не більше того.  Ніколи не зменшуйте тиск. Чим жорсткіший опір неукраїнців, тим більшими мають бути покарання. Вони повинні в десятикратному обсягу компенсувати нам наші збитки. Якщо зараз інородці грабують Україну і вивозять з неї капітали, то в ідеалі ми повинні досягти того, що інші країни будуть піддаватися нашому грабунку. Що було їхнє – має стати нашим. Не забувайте, завоювання бувають не лише військовими, але й економічними, або культурними.

   Сила наша, як було сказано – в національному колективізмі. Тому важливо, щоб жоден Українець від малого до старого не залишався осторонь Націоналістичного Руху. Він має залучатися до проукраїнських політичних партій, молодіжних патріотичних рухів, дитячих спортивних секцій, що пропагують національні види єдиноборств (наприклад бойовий гопак), культурно-етнографічних гуртків, де Українців знайомитимуть з національною культурою (танці, вишивка, національна кухня). Засоби національної самоідентифікації повинні широко використовуватися не лише Українцями України, але й нашою діаспорою, яка до того ж повинна підтримувати матеріально і морально Націоналістичний Рух в межах самої України!

Автор – Ярослав Оболонський

Як Хмельниччина вплинула на опришків з Прикарпаття

  Рух опришків, що виник у ХVІ ст. і розвивався в першій половині ХVІІ ст., набув ще більшого розмаху в період народно-визвольної боротьби українського народу в 1648-1655 рр. під проводом державного діяча і полководця Богдана Хмельницького. Здавалось би, що територія Гуцульщини, розташована поодаль від головних торговельних шляхів, не могла відігравати скільки-небудь важливої ролі в економічному і політичному житті України загалом. Однак, це не зовсім так.

Опришки – українські народні месники

   Видатний керівник селянсько-козацького повстання 1594-1596 рр. Северин Наливайко в липні 1594 р. пройшов зі своїм загоном з боку Молдавії через Покуття та Теребовлю і Гусятин. Отже, це дає право висловити припущення про участь гуцулів у цьому повстанні. У 1613 р. на запрошення українського міщанина Ф. Горбаша в Коломию прибуло із Запорозької Січі ''три сотні низових козаків''. Вони розправлялись зі шляхтою, католицьким духовенством і намагалися спіймати підстаросту Матвія Яблонського, який володів тоді маєтками на Гуцульщині. Однак гнобитель втік у Косів, за ним у погоню на Гуцульщину пустилися запорожці. Таким був перший їх похід у цей край.

   Є звістки у історичних архівах, що на початку ХVІІІ ст. (1619 р.) на Закарпатті перебували козаки, які прийшли сюди ''допомагати наджупану''. Єдність козаків з гуцулами найбільш зримо проявилася в період народно-визвольної війни українського народу 1648-1655 рр. Навесні 1648 р. Богдану Хмельницькому вдалося створити великі селянсько-козацькі загони, які здобули кілька блискучих перемог над польсько-шляхетськими військами на Правобережній Україні (5-6 травня – під Жовтими Водами, 16 травня – під Корсунем). У цих тяжких битвах Богдан Хмельницький виявив талант видатного полководця. Здійснюючи свої стратегічні задуми, він частинами розгромив найбільші військові сили шляхетної Речі Посполитої.

Богдан-Зиновій Хмельницький

   Щоб підняти на визвольну боротьбу народні маси Галичини, Богдан Хмельницький встановлює зв’язки з місцевим населенням через своїх спеціально надісланих уповноважених. Одного з них, Ярему Кончевського. Було спіймано в селі Волосів поблизу Надвірної. 28 липня 1648 р. перед шляхетським судом у Галичині він розповів про широку пропагандистську роботу посланців  Богдана Хмельницького на територіях, ще н звільнених від шляхти, і зокрема на Прикарпатті. Він засвідчував, о всюди в Галичині зустрічав людей, які чекали на прихід козацького війська.

  Маскуючись перед шляхтою, люди Богдана Хмельницького переодягалися жебраками, змінювали свій зовнішній вигляд. Так, Ярема Кончевський і Федір Остроясний, перебуваючи на Покутті, переодягалися жебраками, змінювали свій зовнішній вигляд. Вони розповсюджували письмові звернення – універсали із закликом до боротьби, а також передавали різні умовні знаки від козаків. Почалося масове ''покозачення'' селян і міщан. Ще 26 травня 1648 р. підданий коронний у листі до королівського канцлера писав: «Із нашим руським воєводством бог знає, що буде діятися, бо тут що хлоп, то козак».

Українські етнічні регіони Карпат

   На допомогу селянам приходили повстанці переважно з Буковинської Гуцульщини. Галицька шляхта почала посилено укріпляти військами та зброєю міста й фортеці, передусім Теребовлю, Снятин, Коломию, Раковець та Гнів та Гуцульщині. Але попередити народний рух їй не вдалося. Розгром шляхетських військ під Тиляцяями у вересні 1648 р., просування військ Богдана Хмельницького до Львова і походи окремих козацьких загонів сприяли розвитку селянсько-міщанських збройних виступів у Галичині і на Волині, особливо у вересні-жовтні 1648 р. Повстання охопило майже всі міста і села.

   Найбільшого розмаху селянський рух набув на Прикарпатті. У вересні 1648 р. на покутті поблизу Фотинії, Тлумача, Обертина, Делятина, Заболотава виникли повстанські вогнища, а незабаром вони перетворились у повстання, де взяли участь селяни і міщани, дрібна українська шляхта і нижче православне духовенство. Усі стихійні збройні виступи на західноукраїнських землях у 1648 р. очолював проводир повсталої черні народний полководець Семен Височан. Наприкінці 1648 р. під владою Семена Височана опинилася більша частина Галицької землі.

Барельєф Семену Височану в Івано-Франківську

  На півдні загони Семена Височана підтримували повстанці Заболотівщини, до них приєдналися гуцули – народний рух охопив і Гуцульщину. Серед повсталих було багато гуцулів-селян та міщан Покуття. В нападі на шляхетський замок Дебеславцях і Лючі брали участь жителі гуцульських сіл – Космач, Люча, Рожнів, Косів. Селяни Чорних і Білих Ослав, Слободи Росяної та інших сіл за звичаєм і претекстом козаків знищили і спалили двір шляхтича Валеріана Жардецького в Білих Ославах. Найголовніший успіх повстанців, очолюваних Семеном Височаном – це здобуття гуцульської фортеці у Пневі, закладеної в ХVІ ст. магнатами Куропатвами, яка, за словами істориків, була найбільш забезпеченим замком в Русі.

   У 1649 р. в умовах жорстокої шляхетської реакції на Прикарпатті гуцули не кидали зброї і продовжували боротися проти шляхти. Під час придушення галицького повстання 1648 р. перед небезпекою каральних експедицій шляхти покутські повстанці, зокрема і вихідці з Гуцульщини, тікали на Буковину і зосереджувались в гуцульській її частині, що погрожувало шляхті небезпекою нових селянських заворушень. Вступ козацьких військ у Молдавію в 1653 р. під проводом Тимка Хмельницького та походи визвольних військ на Буковину ще більше зміцнили зв’язок між буковинськими і покутськими повстанцями.

Карпатський опришок середини XVII ст.

   Зосередження на Буковині в 1649-1954 рр. значної кількості повсталих з Галичини і Буковини, які мали вже досвід боротьби з феодалами на Покутті, сприяло виникненню у 1654 р. у Чернівецькому і Хотинському повітах грізного антифеодального вогнища.  Наприкінці 1648 р. Лесь Березовський перед наступом шляхти відступав із Семеном Височаном на Велику Україну, де героїчно боровся в полку прославленого героя визвольної війни Івана Богуна. Він, через різні важкі революції на той час в тих краях не можучи утриматися, відійшли з Березова на Поділля, де з Семеном Височаном продовжував боротися проти шляхти.

   У відомому реєстрі запорізького козацтва, складеному під Зборовим 1649 р., можна зустрінти ряд прізвищ Березовських з Березова – у Броцлавському, Білоцерківському, Переяславському полках. Це свідчить про те, що й інші роди Березовських восени 1648 р. відступили на Велику Україну, де в полках Богдана Хмельницького боролися з польською шляхтою. За активну участь у народному повстанні королівський уряд 4 жовтня 650 р. конфіскував майно 25 родин Березовських і передав їхні маєтки кату Гаспору Островському, одному із тих, хто придушував так звану ''галицьку козаччину'' в 1649-1650 рр.

Опришківський суд – найсправедливіший суд в історії України

   Отже, відступаючи перед наступом феодально-кріпосницького гніту, західноукраїнські селяни освоювали гірські території Гуцульщини. Польська шляхта, угорські феодали та молдовські бояри намагаються поневолити свободолюбивих гуцулів. Однак народ відстоює свої права, піднімаючись на антифеодальну боротьбу. Так виникає селянсько-опришківський рух та народно-визвольна війна.

Автор – побратим Ревуч

(світлині взяті з сайту cossackland.org.ua)