Read "Sičovyk" – support Hetmanate!

At this time when the Ukrainian society overcrowded false information, most of the quality is not due to successful anti-Ukrainians actions media or sites in the worldwide web Internet, conscious Ukrainian nationalists of Sicheslavschyna try to revive the true essence of the press. In particular, great attention to Ukrainian nationalists of Sicheslavschyna is paid not only to sites in the world on the Internet, but also radio and periodicals (newspapers and magazines) independent of any political party, where you can read about the history (past) life (present) and prospects State of (future) Ukrainian nation.

   The magazine "Sičovyk" was founded in spring 2013^th by the group of Ukrainian nationalists from the famous Cossack town Sicheslav (soviet named Dnipropetrovs’k) They are supporters of the idea of ​​the 3^rd Hetmanate – it’s the traditionalist Ukrainian national state. The name of the magazine "Sičovyk" continues a long tradition of publishing Ukrainian nationalist magazines.

Recall the recent past of Ukrainian nationalist press:

 1) "Surma" – an underground magazine and organ of the UVO (in years 1927-1934), and later by the establishment of the OUN – organ of the Organization of Ukrainian Nationalists (since 1935), Journal of Policy Analysis published articles and ideological, documented the OUN underground operations in Ukraine.

 2) "Idea ta Čyn" – the Leadership of the OUN-B on Ukrainian territory (in years 1942-1946) were published in the Journal of the official documents of the OUN-B, political, theoretical, informative and polemical articles, comments and reviews of current events, lists of the fallen on the field of glory, bibliographies underground publications.

 3) "Rozbudova Nacii" – the ideological organ of the Organization of Ukrainian Nationalists, established in January 1928 in Czechoslovakia when it was issued legally, but illegally distributed in Poland and Romania.

Therefore, Ukrainian nationalist from Sicheslav decided to emphasize his own name of the independent patriotic magazine, belonging to a Cossack past and OUN – "Sičovyk" – the memorial press of the Cossack Sich and the descendant of the Ukrainian nationalist from the UPA (Ukrainian Insurgent Army). Short and sweet!

   Members of the editorial board, which is mainly 4 people practicing traditional ideas of Ukrainian nationalism Mykola Mikhnovsky, Vyacheslav Lypynskyi, Dmytro Dontsov, Mykola Stsiborskyi. The editors of "Sičovyk" were not trying to distort the idea of ​​the Ukrainian ideologies or use them for their own benefit, they extend the idea of ​​the Ukrainian citizens. The  goal of "Sičovyk" editors will build a new type of Ukrainian state – the Hetmanate.

   "Sičovyk" likes many other ordinary Ukrainian, believes in the victory of the Ukrainian nation in the long struggle for state-free on their land. Unlike political parties and public organizations, "Sičovyk" and the "Movement for the Hetmanate", the idea of ​​which has promoted in the pages of "Sičovyk", not trying to discredit the idea of ​​the ideological predecessors. Unfortunately, these nationalist newspapers as "Surma" and "Rozbudova Nacii" everything went very optimistic for the Ukrainian nation was bled dry and lost its statehood. Today, when Ukrainians have their own country, editors of "Sičovyk" should all unite and destroy the power anti-Ukraine occupiers, later – to build the Hetmanate. So now in "Sičovyk" advocates the idea.

   If people are eager to discuss with the pro-Hetmanate activists, their are always happy to go to a specific verbal duel – no offense and bloodshed – briefly, clearly and truthfully, if archival or documentary evidence. For readers of "Sičovyk" add, finally, that celebrate their connectedness with the revolutionary generation of Ukrainian immediate predecessors – with UVO-UPA-UNA-UNSO, and now Pravyi Sektor (Right Sector) – create the new edition of the popularization of Ukrainian revolutionary ideas of nationalism without impurities and distortions and propaganda of the Hetmanate.

   Glory to Ukraine! – Honor for heroes!

Writer – Denis Kovaljov

Народний гнів в дії

Поступ української нації від листопада 2013-го р. не припиняє свій переможний марш. Після перемоги Революції Гідності над режимом Януковича, українці вже не бачать миру у себе в хаті. Крим – окупований московськими військами та кремлівськими сепаратистами, а на Сході терористи та військові Кремля намагаються пустити коріння і залякати місцевих мешканців. Ми втратили відчуття страху, українці прокинулись і йдуть у кривавий бій із одвічним ворогом – московською ордою.

   А цих вихідних лють та ненависть українців до "східного брата" стала народним гнівом. Майдан раптово і не очікувано для себе сформувався під стінами амбасади Московії – під посольством Російської Федерації. Українські патріоти, націоналісти та звичайні кияни притягли шини, коктейлі Молотова, власноручні бомби з зеленкою і почали розбирати бруківку під парканом амбасади. Мирним протест проти московської агресії на Сході України, через яку в суботу загинули 54 людини, не міг бути від самого початку.

  Кров української нації кипить від несправедливості! Мирні громадяни та українські вояки сотнями гинуть від рук московських терористів на Сході, однак нинішня українська влада лише споглядає на цю офіру Москві. Тим часом, кремлівські ЗМІ в Московії та у країнах Європи агонізують щодо теми "спланованого фашистського нападу на дипломатичну установу" країни-агресора. Але хіба можна назвати спланований народний гнів до окупанта та одвічного ворога, який щосекунди вбиває українців на Сході? Звичайно, що ні! Українці – мирна нація, хіба ні, товариство?!

 Давайте подивимось в недалеку історію і згадаймо, як і де народний гнів захоплював дипломатичні установи, щоб утерти носа східним посіпакам. Далеко ходити не будемо – 4-го листопада 1979 р. в іранській столиці виникла дипломатичний криза, що почалася із захоплення шиїтськими студентськими спілками амбасади США в Тегерані. Обурений революційний натовп, який виступав за ліквідацію американського зовнішньополітичного панування в Ірані, узяв в заручники 66 осіб. Молоді іранці, натхненні ісламською революцією та промовами Аятолою Хомейні вимагали від уряду США видати шаха-втекача Мохаммеда Реза Пехлеві, що знаходився на лікуванні в одній з лікарень Нью-Йорка.

 Безпосередньо після повалення шаха у лютому 1979 р. іранське суспільство знаходилося у стані ейфорії, багатьом здавалося, що з усуненням абсолютизму шаха та його проамериканського уряду вирішаться всі проблеми, сама собою зникне корупція, настане свобода, люди стануть жити великою родиною, дотримуючись при цьому добрих законів шаріату, а доходів від нафти вистачить на те, щоб в умовах справедливого розподілу гарантувати населенню високий рівень життя, забезпечити хорошу інфраструктуру, зробити безкоштовними основні соціальні послуги.

   Ейфорія від революції призвела до того, що Іран організував активну пропаганду ісламської революції, ідей аятоли Хомейні з приводу ісламського способу життя, і критику капіталізму і комунізму за кордоном. Пропаганда принесла зворотний результат – багато країн стали ставитися до Ірану з підозрою, особливо після захоплення студентами-шиїтами американської амбасади. Спочатку захопники діяли самостійно, але вже наступного дня їх підтримав іранський уряд на чолі із Аятолою Хомейні. Провалена ЦРУ військова операція "Орлиний кіготь" з порятунку заручників і нездатність вирішити конфлікт негативно позначилися на кар'єрі американського президента Джиммі Картера. Але раптова смерть шаха Мохаммеда Реза Пехлеві 27-го липня 1980 р. змусила іранський уряд вступити в переговори із США та Алжиром в ролі посередника. Заручники були звільнені в день вступу на посаду президента США Рональда Рейгана.

 А ось тепер найголовніше – українські "фашистські захопники" московської амбасади не прагнули захопити у полон заручників чи когось закатувати, була лише одна єдина вимога – геть московського окупанта з української землі! Звичайно, з кремлівських пагорбів видніше українська ситуація…

   Якщо вже поступ української нації почав свій наступ шляхом революції, його не зупинити. Коли українці під парканом московської амбасади почали кидати бруківку у вікна будівлі, малювати свастя на паркані, перевертати автівки з дипломатичними номерами та знімати прапор окупаційної держави провідні московські ЗМІ у кращих традиціях совєцької пропаганди обізвали пересічних українців фашистами, нацистами, карателями. Самі ж мітингувальники після 3-х годинного наступу вирішують перейти до мирних переговорів із дипломатами амбасади.

 Спільними зусиллями вирішили, що через паркан до амбасади пропустять 3-х журналістів, одного активіста від самооборони Майдану та одного – від "Правого Сектора". Поки в будівлі амбасади йдуть переговори, на майданчику перед посольством розігрується інша драма: натовп атакує критичними зауваженнями депутата Верховної Ради України, соціаліста та колишнього регіонала Миколу Рудьковського. Йому пощастило втекти вді розлючених українців лише трохи забруднившись зеленкою.
  До вечора хвилювання під амбасадою геть вщухають. Переговорники передали представникам дипломатичного відомства вимога визнати дії московської влади стосовно України агресивними, а дипломатам Московії – покинути територію країни, як Схід, так і Крим. Від Владіміра Путіна-Хуйла зажадали понести відповідальність за збитий в Луганську літак, в якому загинули 49 військових. Ближче до ночі мітингувальники поступово стали розходитися.

Українська лють в дії

   А до ночі тимчасовий майдан під московською амбасадою розсмоктався, залишивши після себе попалені шини, плакати, присвячені Путіну-Хуйлу і "зеленим чоловічкам", і розтрощені машини дипломатів. Як зазначили самі мітингувальники, у будь-який момент такий майдан може зберетися знову – приводів для цього більш ніж достатньо. А на те, що це "створює картинку Путіну-Хуйлу", багатьом вже просто наплювати. Проте, цей наступ на московську амбасаду можна вважати переможною, адже тепер там майорить український прапор. І це означає, що над окупованими та анексованими москалями українськими землями незабаром знов замайорить жовто-блакитний стяг!

   Слава Україні! – Героям слава!

Автор – Ревуч Січовий

Націоналізм versus Модерн

«Віра є джерело героїзму, посвяти, відваги... Віра сталить думку. Віра не допускає сумнівів у вашу правду, у ваші серця. Віра є запорукою тріумфу всякої правди, яка має потрібне число тих, що в неї — без вагання — вірують. Фанатичного прив’язання до своєї віри не заступить літепла любов до неї. Мало носити в серці ідеал. Коли ж його не боронитиме запеклість фанатиків — цей ідеал перекреслить інша, чужа фанатична сила…», — висловив свою думки колись ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов.
   І дійсно, боронити лиш у серці чи розумі власний ідеал побудову Української Держави та ідеального суспільства для сучасних українських націоналістів стало нормою. Але нові реалії життя внесли свої корективи, а тому за власні ідеали треба боротись із ворогом, що прагне не допустити перетоврення ідеалу як думки в ідеал-реальність. Молоді українські патріоти, які в революційні часи не відійшли від своїх ідеалів, а навпаки, утвердили свої сталеві переконання нині захищають навіть тих, хто до того зневажав все українське. Але є серед українських націоналістів і ті, хто продовжує завзято боронити культурний фронт у тилу. Не даючи спочину манкуртам та запроданцям Москви спати спокійно.
   Нещодавно, мені до рук (від самого автора!) потрапила монографія полтавського публіциста і філософа, активіста ВО "Тризуб" імені Степана Бандери Ігоря Загребельного "Націоналізм versus Модерн: життя ітворчість Дмитра Донцова в оптиці консервативної революції". Одразу зауважу, ніколи не тримав у руках таку солідну академічну працю написану не мудрим старцем, що пройшов горнило війн та репресій, а саме молодого українського націоналіста, у якого все життя ще попереду!

 На перший погляд здається, що ця невеличка за обсягом, але солідна за змістом монографія присвячена лише життєдіяльності Дмитра Донцова. Однак автор подає комплексний виклад життя і творчості ідеолога українського націоналізму лише у кількох початкових розділах, аби заволодіти розумом читача, а його увагу повністю наситити постаттю Дмитра Донцова. Зокрема у розділі «"Вісник" і лицарі трагічного оптимізму» Ігор Загребельний зазначив, що у 1922 р. стараннями полковника Євгена Коновальця доктор Дмитро Донцов стає головним ре­дактором відновленого "Літературно-наукового вістника" або "ЛНВ". А вже у 1932 р. "ЛНВ" припинив своє існуван­ня, його місце зайняв "Вісник", власником якого був безпосередньо Дмитро Донцов.
   Ось що пише про цю визначну подію для ідеолога українського націоналізму сам автор монографії: «Ставши редактором "ЛНВ", Донцов отримав досить вигідну трибуну – "ЛНВ" був надзвичайно популярним журналом, його певний час очолювали такі ви­значні інтелектуали, як Іван Франко та Михайло Грушевський. (…) Квінтесенцією вісниківського періоду творчості Дмитра Донцова, а вод­ночас виразним маніфестом донцовського волюнтаризму ми можемо вважати працю "Націоналізм", з якою за рівнем концептуальності може позмагатися хіба що "Дух нашої давнини". "Націоналізм" увібрав у себе досвід усьо­го попереднього життя Донцова – і соціалістичного періоду, і періоду Першої світової, і періоду Національно-визвольних змагань. Якщо ж бути точнішим, то «Націоналізм» увібрав у себе досвід життя усієї української нації, котра, по­при величезні людські ресурси, попри вигідне, у чомусь вирішальне геополітичне становище, залишалася бездержавною…».

  Однак все ж особливістю зосередження Ігоря Загребельного у монографії "Націоналізм versus Модерн: життя і творчість Дмитра Донцова в оптиці консервативної революції" є консервативно-революційні та традиціоналістичні аспекти творчої спадщини Дмитра Донцова. Автор монографії у розділі «"Донцовство": пролегомени революційної ґотики» дуже чітко виділяє позитивну складову терміну "донцовство", яке сьогодні різні прогресивні інтелектуали, гуманісти та горе-історики вживають переважно у негативному зна­ченні, прирівнюючи його  до не демократичних тоталітаризмів. Ігор Загребельний одразу дає зрозуміти читачу, що хоч сам термін "донцовство" і був вигаданий недолугими критиками Дмитра Донцова, проте воно має прислужитися в добрій справі українських патріотам.
   Читаючи з неабиякою цікавістю монографію свого побратима, стає зрозумілим, чому попередні покоління українських інтелектуалів, публіцистів, філософів, істориків не звертали увагу на таку важливу складову майстерності Дмитра Донцова як звернення до традиціоналізму та християнського консерватизму, або так званої революційної ґотики.

   В заключному розділі монографії «Націоналізм ХХІ ст.: очищення від сугестії Модерну» Ігор Загребельний намагається дослідити погляди Дмитра Донцовата їхні філософські підстави провівши паралелі із публіцистикою італійського традиціоналіста Юліуса Еволи. Якщо брати загальний план паралелі, то Донцова на 100% можна вважати українським ідеологом "революції проти сучасного світу", яким був італієць Евола. Їх прагнення до традиції, до очищення націоналізму від ухилів та навернення до хрестиянства, у першу чергу католицтва, доводить, що сучасний секуляризм, глобалізм та проблеми відродження національної ідентичності через духовність є першопричиною побудову якісно національно спрямованої держави.
   Ігор Загребельний як антисистемний діяч та філософ-нонконформіст свідомо не слідує академічно-нейтральним шляхом щодо визначення постаті українського ідеолога-націоналіста. Він навмисно показує Дмитра Донцова не "реальним політиком" чи демократом-гуманістом, а радикалом, який здатен порвати кайдани модерної та постмодерної несправедливості. Тим, хто ще не читав праці самого Дмитра Донцова, раджу перед цим обов’язково прочитати монографію полтавського тризубівця Ігоря Загребельного, не пожалкуєте!
   І на останок хотілося б навести влучну фразу самого Ігоря Загребельного з передмови його праці, щодо його власного визначення постаті Дмитра Донцова: «Варто пам’ятати, що Донцов був не лише націоналістом. Він належав до тієї славної когорти європейців, котра повстала проти часу, проти історичного вектора деградації. Репрезентація Донцова як не лише націоналістич­ного, але й консервативно-революційного ідеолога є потужною зброєю проти «не так склалося», проти занепаду вітчизняної політичної думки…».
   Хай буде!

Автор – Денис Ковальов

Хто такі бандерлоги і чого вони хочуть

«Повна безстрашність, абсолютне, стовідсоткове заперечення всього московського, така ж абсолютна афірмація своєї Правди – лише тим зломимо Москву спочатку у своєму серці, а потім і "на нашій, не своїй землі"…» – писав колись Дмитро Донцов  у своїй статті "Душа москаля", передчуваючи останні зойки та передсмертні муки кремлівського більшовизму в Україні. Слова ідеолога українського націоналізму нині звучать все актуальніше та гостріше, бо війна із східним сусідом для багатьох українців стала невідворотним і гнітючим фактом.

  Ніхто, окрім українських націоналістів не вірив, не готувався та не горлав на весь світ про те, що завтра буде війна із Москвою. Найгірші передчуття справдились! Війна з Москвою стала реальною. Однак вона триває не відкрито, як колись у часи наших визвольних змагань 1917-1921 та 1938-1959 рр., а приховано, підступно, без усіляких правил ведення війни. Найбільшою потугою цієї новітньої російсько-української війни стала інформація. Інформація, завдяки інтернету, соціальним мережам та ЗМІ, що її поширює Кремль та його маріонетки (терористи так званих ДНР та ЛНР, сепаратисти Криму) веде найбільшу загрозу українській нації!

   Проте, ми знову встояли! Наразі, маємо окупований Крим та засилля неосовєцького терору на Донбасі (Донеччина і Луганщина), що прагне зупинити національний поступ України, не дати йти своїм незалежним шляхом розбудови національної держави. Найгірше в тому те, що керівник Кремля у своїй антиукраїнській вакханалії використовує люмпенів та криміналітет.

  Вперше, цей антиукраїнський злюмпенізований елемент показав себе в 2002-му р. посівши крісло прем’єр-міністра України. Вже у 2004-му р. прем’єр-люмпен заволів стати Президентом України. Не сталось! Однак 2010-й та 2012 рр. змінили кардинально хід української історії – люмпен та його промосковські зайди захопили "з волі народу" всі владні крісла: від президентського і прем’єрського до крісел голів сільських та районних рад.

   Однак, український народ, що животів у злиднях прагнув як і колись волі, реальних, хоча б європейських, змін. Події грудня 2013-го р. – лютого 2014-го р. стали відправною точкою кардинальних, потужних змін для української нації. Євромайдан, а радше Революція Гідності знесла режим тирана-люмпена, що не сподобалось його господарю у Кремлі. Почалась світова проросійська та антиукраїнська істерія: «Фашисти, бандерівці, русофоби, антисеміти, хунта… Вони не легітимні, бо прийшли до влади шляхом військового перевороту! Не допустимо насильницької бандерізації русскава Криму! Врятуємо Юґа-Васток!.. Бандерлоги мають жити в ізоляції в Карпатах…».

Дмитро Співак: "Бандерлоги це ви!"

  Такі заголовки, репліки та інші слова чуємо щодня від тих, хто зупиняв і зупиняє наш національний поступ! Все це зрозуміло для нас, українців, хто пройшов жорна сталінських репресій, Голодомору, війни та післявоєнного сталінізму, ГУЛАГ і Соловки. Але є й ті, кому миліше за все ковбаса за 3 рублі, ніж свобода! Вони в часи негоди були манкуртами, поплічниками окупантів, і зараз прагнуть з люмпенів увірватись до найвищого державного керма, задурюючи голови своїх співвітчизниками міфами про неіснуючих бандерлогів! А хто ж ці бандерлоги насправді? Невже, це так "любі наші брати" росіяни звуть українців? Оце така любов до брата? Може бандерлогами вони звуть нас, українських націоналістів, через погорду, ненависть і страх до нашого національного провідника Степана Бандери? Чому бандерівці і бандерлоги змішались воєдино? За це маємо завдячувати всюдисущим кремлівським ЗМІ!

  Наш мужній провідник Степан Бандера, як і натхненник українського націоналізму Дмитро Донцов, вірив у майбутню перемогу України над Москвою. Тому першим завданням для національного поступу українців мала стати національна революція: «Українська національна революція – це боротьба за саме життя і волю народу та людини, а також боротьба за зміст, підстави й форми життя, за його розвиток і за поступ. Це боротьба проти московсько-большевицького імперіялізму, який прямує до панування над усім світом і з тією метою поневолює, визискує і нівечить народи та людину. Це боротьба проти большевицько-комуністичної системи, яка в ім'я спекулятивної доктрини та на послугах імперіялізму однієї партії переводить на організмі двістімільйонових мас поневолених народів найжахливіший в історії експеримент, всупереч природі, волі та добру цілих народів і людини. Наша ідея волі, самобутносте та свобідного розвитку народів є протиставна большевицькому поневоленню, нівелюванню і винищуванню цілих народів. Ідея гідносте й пошанування людини, її вільного розвитку, власної ініціятиви, творчого та достойного самовключення в гармонійний уклад збірного національного і суспільного життя є діяметрально протилежна до большевицької тиранії, уярмлення і визискування людини, топтання її гідносте, нівечення свободи...».

  Насправді, все не так як нам здається на перший погляд! Для того, аби пояснити суть слід подивитись у зміст самого слова "бандар-лог", що використав для назви своїх персонажів у "Книзі джунглів" Редьярд Кіплінг. Бандар-логи або бандер-логи – це мавпи (на гінді bandar — «мавпа», а log – «народ»), мета яких викрадати все, що бачиш у себе на шляху, грабувати та плюндрувати, творити хаос. Але більш за все ці тварюки бояться свого покровителя – змія Каа. Він найлютіший ворог, який гіпнозом перетворює їх на слухняну отару рабів. Йому не можливо пручатись, він діє на свідомість!

   Сучасність привнесла у цей казковий термін свої корективи, сьогодні так називають людей (приміром з Антимайдану), які легко піддаються чужому впливу чи зомбуванню. Колись заховані у нетрях міст Донбасу, Таврії та Слобожанщини поодинокі люмпени весною 2014-го р. перетворились на покірну багатотисячну отару московських рабів-бандерлогів, коло радів.

  Нехай ці здичавілі виродки біснуються та заздрять нам, українцям, бо ми маємо вже проторений шлях до нашої величі, а ці повсталі маси люмпенів – ні! Це не ми бандерлоги, це вони: люмпени, манкурти, запроданці, криміналітет, антимайданівці, українофоби, малороси, хохли, які за шмат ковбаси і чарку русскай водкі продали все на світі – від рідної матері до не своєї країни. Чому не своєї? Бо Україна для них ніколи не була рідною, адже ковбаса наймиліша за волю, за мову, за гори Карпатські і Кримські степи. Україна для них не своя, адже немає партійної бюрократії КПСС чи всюдисущого нагляду КҐБ, не генсек все вирішує, а ти сам винний за свою долю і майбутнє завтра!

  Ось через цю сувору реальність, українську буденність, біснуються та просять у Владіміра Путіна прихистку в Росії, де ще вітає затхлий дух совєцької доби! Вони, бандерлоги, що підняли свої бісівські морди, прагнуть повернення "назад в СССР", де у ярмі були стоячі на колінах перед портретами Лєніна і Сталіна, які вели їх у світле майбутнє завтрашнього небуття! Життя для цих бандерлогів – це не щоденна праця на шахті чи в полі, це щогодинне пияцтво у нетрях під наркотою та завиванням кремлівських ЗМІ. Їх потяг до кращого коротким шляхом збройного повстання вкотре доводить, що русскій бунт безпощадний і руйнівний.

   Не дарма про нашестя московських бандерлгів у своїй статті "Мафія – майбутнєнашого політичного життя" сповістив видатний український боєць національного спротиву Анатолій Лупиніс: «За структурою й методами діяльності – це зграї. Пахан – зверхник на чолі. Під його особу певні зовнішні сили башляють гроші, технічні засоби. Пахан у відповідь пристосовує свою музику до побажань завойовників. Пахана оточують пристяжні, які властиве тримають масу, ділять здобич та накидають лінію партії масам. Пахана та пристяжних оточує шобла – ті, хто вже відчув смак падла та, повні надій на легкий хліб, рвуться в долю. Вони – головний конкурент старих пристяжних, надія й опора пахана в конфліктах. Якщо формою організації є зграя, метою – годівниця, то методою просто мусить бути інтрига…».

 

  Сьогодні, як і колись наша революція є в постійному наступі. Її ідеї і програма знищили путінську дійсність для українців Сходу та Півдня, бо вони правдиві, вартісніші і сильніші. Ідеї українського націоналізму, завдяки Революції Гідності захоплюють вже ширші народні маси, тепер і в Одесі, Січеславі, Херсоні, Запоріжжі, Харкові, Миколаєві, Черкасах, а головно революційно активізують українську націю для укладання дійсно Української Самостійної Соборної Держави.

   Слава нації! – Смерть ворогам!

Автор – Денис Ковальов

"Loits" – music against communism

Today, we’re presenting to you our interesting interview with the Estonian black-metal band “Loits”. This band has sung patriotic and nationalist songs about The Estonian national resist against USSR and communism. “Loits” was the 1^st, that is popularized the new understanding of national dignity and freedom in globalization nowadays.

N.I.: The name of your band "Loits" it's a kind of abbreviation or an abstract concept? What does the name of the band mean?

Loits: There is no hidden meaning behind the band name “Loits”. The best way to translate it into English would be either chant or spell.

N.I.: This year the band is 17 years, what can you say about the activities of the group as a modern Estonian public perceives "Loits"?

Loits: “Loits” gave its last concert in 2011. After that we haven’t been writing or performing any new material. It has been 6 years since our last album. So this makes it even more surprising, that the interest toward our band hasn’t ceased on this side of the border or on the other side (this interview being the best proof for it). I have to answer questions regarding “Loits” almost daily now. Thus, our creative laziness has to and will end soon. We’ll see how the public will react to that.

N.I.: After listening first 2 albums become clear that the lyrics of the band aimed at eradicating historical lies, perhaps especially the so-called Estonian SS Legion? For Estonians own division in the Waffen-SS was something like revolutionary underground?

Loits: Actually, the first CD from Loits “Ei kahetse midagi” tells the tale of an old event that happened in Estonia, a meteorite catastrophe, that has left a mark on many Northern-Europe’s countries mythology and folk religion. This event is also symbolized by the three-legged creature with a wounded knee, which is in the “Loits” logo on the CD cover. However, on the debut CD of “Loits”, are some signs of sympathy toward the Estonian Legion. For example the song title “Sinimäed 1944” or the use of old recruitment-posters on the cover. A revolutionary underground movement would rather be the Forest Brothers (a topic, which is not a stranger to the Ukrainians). Before the Germans reached the Estonian south border in 1941, the Forest Brothers had rid half of Estonia from the reds. Estonians, who wore the German uniform in WWII, should be recognized officially as freedom fighters and a corresponding statement has been made by the Estonian government. As officially as they could, given the situation at that time. Estonia didn’t enter WWII as an independent country, we were occupied by the CCCP by that time. To have a chance in fighting our native enemy with modern equipment, we had no other choice, than to put on the German uniform. When “Loits” started to use this topic, Estonians talked about these soldiers in German uniform rarely and often with a negative tone. When we realized, that this is where the truth resides, there were no doubts that this topic is perfect for the elite natured music-genre, which black metal is. For us this topic really was “revolutionary underground”, where the truth was known only by few. It consumed us fully (to witch every fan, who has held the CD “Vere kutse kohustab”. The attitude toward Estonian Legionnaires has now radically changed. There are numerous books about them, both documental and entertainment movies and series on TV. There was a time, when a day didn’t pass in the media without Estonian Legionnaires being discussed and “Loits” was always on the right spot in the right time – in the middle of the attention from the media. As for today, the Estonian government has declared the Legionnaires to be officially freedom-fighters and seemingly that sealed this topic. I keep thinking sometimes, if it means the same for “Loits”. However, there is still a lot of explaining to do beyond our border and the combination of black-metal and German uniform is provocative. Loits is fine with that.

"Loits" – Tõelised Kuningad

N.I.: Last "Must Album" impresses with its nationalist decadence. Do you like frontman and songwriter Loits you describe the music? Who created it and for what purpose?

Loits: As a songwriter my role in creating “Must album” was close to nothing. On the full length CD is only one of my written songs, which according to my opinion, is the weakest of them. The songs on “Ei kahetse midagi” are mostly written by me and “Vere kutse kohustab” is the equal sum from the works of me, M. Divine and W. Gates. My role back then was rather to hold the machine working and together. In the studio, I tried finding the best words in a hurry and singing them in. Later, I was charged with putting the whole concept together into a whole.  The mentioned album has a weird genesis story whole together: we went into the studio without having worked on any of our new songs together. Everyone brought their ideas and everything was put together in the studio step by step. I’m still pleasantly surprised how well this CD sounds and what a grand whole it makes – despite everything. If I would have to introduce this CD to someone, who hasn’t seen or heard it, I’d say it is like an old photo album left behind by your grandparents, where aside the photos also the happiness and even the tragedy of a small nation is preserved forever. On one hand the nostalgia and life-force, on the other hand sadness and exhausted anger.

N.I.: Modern Estonia takes your music? You do not feel the hand of state censorship or ban on concerts?

Loits: The state power has no issues with “Loits”, but there are signs, that they take interest in us occasionally. It is normal, that radicals are watched, but “Loits” has nothing illegal or extreme radical activities besides our music. So the state organs are doing the job they were meant to do. I have heard somewhere, that even among the government of Estonia are some “Loits” fans. The former prime minister of Estonia and the current chairman of Estonian Bank’s advisers Mart Laar has even positively commented on “Loits” in the Estonian media. In addition, we can always rely on the support from our local media (both public and private sectors). If we have a good piece of news, it will be shown in the media accordingly. A good example here is the Estonian national channel ETV, which chose “Loits” music video “Haavad uulitsal” to be the all time best music video made in Estonia.

N.I.: In Ukraine too many right-wing rock groups, including ours Sokyra Peruna, Seytar, Komu Vnyz, Shyroky Lan, but in our country authority trying to offset the fret activities of these groups advancing Russian-pop and Blatnjak-chanson. As in Estonia combat this?

Loits: It seems like we live in very different communities. Music originating from Russia (including mainstream music) gets little to no air time in our media. Maybe even too little. Of course we have Russian radio-stations, newspapers and TV-shows, but the audience for those is trivial. The Estonians and the Russian-speaking minorities live here like in parallel universes. The minorities are often under the grasp of Russian media and they tend to use it to their advantage. On the musical field in Estonia there is a healthy balance between the western and local music. The ERR channels promote the local artists (which really is their job), but generally the regulation is similar to economy – offer and demand. I haven’t heard about the bands that you mentioned and I don’t know their background, but if their logo has a swastika or sickle and hammer embedded in them, then the government has to pay attention to those bands in particular. A whole other thing is when they are forbidden to perform or play altogether. This is a sign of totalitarianism.

"Loits" – Kodu

N.I.: And the last question. How do you see the future of your band and Estonia in general?

Loits: The EU begins to resemble the old CCCP more and more – the union of countries. This doesn’t mean anything good for such a small country and its people. I hope that the EU doesn’t live very long. Even worse would be to get in Russia's area of influence (As it has happened with Ukraine). Estonia can only have a bright future as an independent country. “Loits”, however, is close to ending its creative break. Just wait and see what happens.

Interviewed by Denis Kovaljov