Україна – останній форпост Європи

Вже давно не секрет, що Європа переживає свій занепад, а всі спроби місцевих борців виправити цей процес – марні. Мислителі останніх років часто сперечаються між собою і роблять ставки на те, звідки ж прийде спасіння. Ще 3 роки тому, багато хто з надією дивився на грецьку ультраправу партію “Золота Зоря” (грець. Χρυσή Αυγή), говорили про те, що Греція – це колиска націоналізму, і чекали початок визвольної боротьби саме з півдня Балканського півострова. Цей рух подавав величезні надії і вселяв упевненість, на відміну від тих же італійців з CasaPound Italia, які скоріше намагаються зберегти свою самобутність, а не Європейську.

   Ніхто не міг і уявити собі, що в Східній Європі, в бідній і нещасній країні, відбудеться раптовий ментальний вибух, який змінить не тільки цей нещасний народ, а й по суті – весь світ. У цій країні сидів дуже поганий президент, який грабував своїх підданих, принижував їх, не цікавився їхньою думкою. Все, здавалося б, зазвичай і “правильно”. Нікому не були цікаві ці нудні мітинги з прапорцями і транспарантами, вони є скрізь і не несуть ніякого поступу. Однак цей мітинг під назвою Майдан знайшов сакральне значення, після того, як його прикрасили коктейлі Молотова, саморобну зброю, саморобні требушети і несамовите бажання битися за свою честь.

   Майдан нагадав українцям про те, що вони нащадки одного з найбільш непокірних і невгамовних народів на Землі, про те, що вони сильніші декількох тисяч ментівських кийків і якихось жалюгідних гумових куль. Цього не очікував ніхто! Навіть, самі українці!

Вся ця історія давно описана самими красномовними фразами і не має сенсу повторювати все в цій статті. Все гранично просто і водночас до неможливості складно. Однак, тільки в Україні зараз праві націоналісти і прихильники відродження Європи мають легальну зброю, отримують бойовий досвід у війні з путінською московською ордою і захищають цивілізацію від чергової навали дикунів зі Сходу.

   Весь правий світ починає свою війну на Українському фронті. Всім ясно, що Ненька – це останній рубіж. Тільки українці зараз відправляються воювати за сакральні сенси, за абстракції і віру, а не за гроші і слова: «У нашому батальйоні добре годують і видають нові черевики…». Українці нарешті навчилися захоплюватися абстрактними речами, а саме ця особливість білих європейських народів в минулі часи рухала людей на найбільші звершення.

   Коли кажуть "Середньовічна Європа" – в нашій пам'яті спливає купа різних образів: лицарі в обладунках, торговці в дорогих одежах, дівчата з косами, замки і романські і ґотичні собори. У надрах пам'яті кожен може розкопати навіть імена звучать як музика – Людовік Святий, Фрідріх Барбаросса, Ґотфрід Бульонський, Святослав Хоробрий, Ярослав Мудрий, Данило Галицький.

   А коли говорять Царгород, який 1000 років так багато для нас означав, що ми згадаємо? Які імена або образи? Тисячі воєн вела Візантія – ви спробуйте згадайте хоч одного полководця. Ми знаємо значення єгипетського скарабея, але не символіку охри українських степів. Німці інтенсивно займалися археологією в Приазов'ї та Причорномор'ї – стріляють танки, переміщуються мільйонні армії, а вони копають кургани.

Війни Соборної України

   Інститут археології України повинен спонсоруватиметься не менше, аніж армія. Коли через сторіччя наш спадкоємець добереться до зірок, щоб гасити і запалювати їх – він буде бачити відблиск степових багать, а в руці у нього буде шматок охри. Діти всіх шкіл від Далекого Сходу до Каліфорнії вивчатимуть героїчні біографії Шевченка, Гонти, Залізняка, Махно, Петлюри, Шухевича, в тому випадку, якщо ми з вами і ті, що прийдуть нам на зміну, зможуть струсити цей жалюгідний світ. І ті імена, які сьогодні відомі лише в Україні – завтра стануть знайомі всій планеті.

За матеріалами RECONQUISTA

Священна війна, а не мирний хаос!

   Священна війна, а не мирний хаос! Це те, що зараз конче необхідно для порятунку Української Держави!

   Консервація конфлікту на Сході, котру по домовленості з Путіним проводить Порошенко, коштувала нам, не багато не мало, невиправданих втрат, посилення угрупування окупантів, остаточних втрат території, а найголовніше поразки Національного масштабу.

   Ми, а не наші нащадки, повинні відвоювати загарбані ворогом землі! Тим часом держава продовжує деградувати, а олігархи збільшувати статки. Економіка на грані повного краху, репресивні органи в рази міцніші ніж за часів Януковича, ЗМІ під повним контролем великого капіталу. Це не паніка і розпач, це тверезий та холоднокровний погляд на екстремальну ситуацію, котру суспільство вже звикло не помічати.

   Наразі питання нашого виживання, його ключ та вирішення лежить у війні. Війні котру починають забувати та з якою змирились. Війні яка лише почалась...

   Єдине чим можна визначити успіх в національно-визвольній боротьбі яку, попри все, веде український народ - це кількість вбитих ворогів, а не кількість підписаних папірців на черговому круглому столі, де голова держави тисне криваві руки винуватця смерті наших друзів, батьків, синів та братів. А чи не бере він на себе тоді частину нашої крові та частину відповідальності на себе? Відповідь очевидна.

   Ми не просимо багато, ми просимо лише не заважати звільнити нашу країну від окупації, адже така війна Священна! Влада стоїть на заваді, а це означає, що рано чи пізно, і байдуже скільком нашим побратимам доведеться сісти або ж бути закотованими псами режиму, нація звільнить Україну!

За матеріалами РЕВАНШу

Кримський вузол як символ зіткнення цивілізацій

Крим є особливою сторінкою у дослідженні історії взаємних україно-тюркських впливів. Адже це яскравий приклад абсолютно органічної дифузії кількох народів, що належать до абсолютно різних культур і утворення місцевої унікальної культури (подейкують, що і місцевої національної ідентичності). Крим у деякому значенні став форпостом форпостів, знаходячись саме у центрі боротьби між Сходом і Заходом і приймаючи велику частку не мусульманського населення. Однак, спершу немусульманське населення поступово зливалося в одну етнічну групу, тати (українське,черкеське, грецьке та західноєвропейське населення), очевидно намагаючись таким чином протистояти жорстким татарським та мусульманським впливам.

   Чималий обіг работоргівлі спричиняв дещо розмиту структуру татарського населення Криму – з розширенням невільницьких ринків збільшувався і відсоток європеоїдного населення півострова. Вплинуло це також і на татарську родоплемінну аристократію – багато українських невільниць ставали наложницями для військової та адміністративної верхівки ханського Криму і народжували дітей, що переймали свої титули від батька. Нині з різних етнічних груп, що складають кримськотатарський народ жодна не має великого вмісту монголоїдної складової – не більше 10%. Расовий тип нинішніх кримських татар майже виключно європеоїдний.

  Дивне співжиття двох і більше етносів в Криму призводило нерідко до більш ніж цікавих випадків. Так, турецький мандрівник Евлія Челебі згадує про шанування Божої матері (козацького пророка,як він пише) у одному з монастирів дервішів.

   Відверто тюркські впливи почали слабнути в Криму з його приєднанням до Російської імперії (від 1783 р.). Однак, слід зазначити що дуже довго ще татарські елементи відігравали величезну роль в житті півострова. Коли у 1812-му р. у Таврійській губернії було вирішено сформувати ополчення, то постанову дворянських зборів про це довелося перекладати, бо спочатку вона була написана татарською мовою. Серед дворян, що її підписали бачимо виключно татарські прізвища.

   Остаточного удару по домінуванню татар у Криму завдали під час примусового переселення кримських татар 1944 р. та в 1948 р., коли понад 80% татарських топонімів півострова було змінено на російські...

Автор – Ярослав Божко

Як народжуються консервативні революції

У своєму соціологічному дослідженні, яке дійсно є дослідженням, а не набором історичних поглядів, Моннеро, використовуючи загальну назву для всіх схожих подій, і не забуваючи, звичайно ж, про все те, що розділяє і протиставляє різні революції XX ст., більшовизм, італійський фашизм, німецький націонал-соціалізм, революцію 1944 р. і революцію 1968 р., піддає соціологічному аналізу вплив пов'язаних із подіями феноменів натовпу, що дозволяє виявити чітку різницю між консервативними і деструктивними революціями. Основною перевагою роботи є те, що Моннеро розкриває кілька загальних важливих концептів, застосовних до будь-якої революції.

   По-перше, це "історична ситуація" – те, що ніколи не повторюється двічі, як це і було в певні періоди 1789 р., 1917 р., 1922 р., 1933 р. або 1968 р. Наступне поняття, другорядне – "катострафічна ситуація", яка характеризується не контрольованістю процесів і надзвичайно заплутаною соціальною структурою, коли її елементи більше не знаходяться на своїх місцях.

У стабільному суспільстві розрізняють нормальні (“гомогенні”) і маргінальні (“гетерогенні”) соціальні елементи. Маргінальні елементи знаходяться на периферії через те що перебувають під постійним тиском з боку елементів “гомогенних”, але коли досягається критичний поріг умов для перевороту, гомогенна частина починає розпадатися, спостерігається поширення якоїсь подібності хворобливого хаосу.

  Цікаве зауваження застосовне до консервативних революцій: «Гомогенне, навіть розпадаючись, залишається гомогенним…». Коли потрясіння радикальні, «в самому фундаменті суспільства з'являється запит на владу…». Наприклад, в 1922 р. або 1933 р. відповіддю на такий запит високорозвиненого суспільства (суспільства, яке характеризують індустрія, наука, культура) став фашизм або націонал-соціалізм. У суспільстві, де порушений порядок, гомогенні консервативні елементи тимчасово стають революційними у своєму прагненні до встановлення порядку і в запитах на владу.

  Чим зумовлена “революційна ситуація”? Загальну відповідь дав Моннеро: дефіцитом у політичній верхівці. Криза режиму характеризується цілою "різноманітністю конфліктів"; коли все вислизає від повноважень можновладців, безлад стає ендемічним, та, згодом, суспільство “закипає”. Хвилювання самі по собі ще не є революцією, це не що інше як чергова фаза, проміжок часу зі своїми початком і кінцем (охолодження), коли середовище вже “більшe не є паливом”. Після того як хвилювання вщухають, приходять нові лідери (Робесп'єра замінив Наполеон, Сталін замінив Троцького, Муссоліні замінив Бальбо).

   Далі, революційна ситуація і процес закипання починають задіяти “маси”, відбуваються короткочасні коагуляції, з'являються солдати революцій. Щоб повести маси за собою, наділити їх нервовою системою, якобінці, а пізніше і Ленін (набагато більш ефективно) використовували такий інструмент як партії.

   Те, що леніністи називали “радикалізацією мас” є тенденції політизації категорій людей, які до цього моменту були конформістськими і не охоче захоплювалися громадськими справами (насамперед, такі групи просто вимагають від держави виконання всіх його державних функцій). Потім настає фаза закипання, «суспільство пронизується цілою купою інтенсивних емоційних реакцій, подібно до того як частки залізної стружки пронизуються магнітним потоком…».

  Тяжкість ситуації виводить на авансцену радикальні силові еліти, “гетерогенних руйнівників”, аномальниx і маргінальниx настільки, що їх не зупиняють жодні звичні бар'єри. Вони сприяють наданню руйнівної сили руху. Недолік і хвороблива потреба у владі, характерні для революційної ситуації, можуть поставити на революційний шлях ті соціальні елементи, які прагнуть тільки до порядку як до такого.

  «Приходить час, коли Ардiтi, молоді ландскнехти Балтії, які все менш і менш будуть розцінюватися як негідники, стануть здаватися набагато більш обнадійливими, ніж найбільш гомогенна частина населення. Здається, що в них, наперекір усім бідам, втілені мужність, доблесть та інші якості, без яких не може існувати жодна велика країна... Навіть ті, хто не є їхніми прихильниками, стануть допускати можливість їхнього підприємства…». Гарне завершення для унікальних історичних ситуацій. Але, як уточнює Моннеро, “історична ситуація” ніколи не повторюється двічі.

   Входимо ми зараз, у Франції 2013 р., в "історичний момент"? Звичайно, поки ще немає, але вже є деякі ознаки того, що події можуть до нього привести. Чи збудуться ці передбачення? Поки ще занадто рано говорити про це, але немає нічого неможливого…

Автор – Домінік Веннер

Обов’язки перед країною. Уривки

Націоналізм – явище всесвітнє і всеохопне. Його переможна хода країнами світу є виконанням Божої волі та справедливості. Пропонуємо вашій увазі одну із статей відомого італійського націоналіста-революціонера Джузеппе Мадзіні (Мацціні), яка присвячена побудові Італійської Національної Держави.

  Історична довідка: Джузеппе Мадзіні (Мацціні) (22 червня 1805 р. Генуя – 10 березня 1872 р. Піза) – діяч національно-визвольного руху Італії, політик, патріот, письменник і філософ, що зіграв важливу роль в ході першого етапу руху за національне звільнення і ліберальні реформи в XIX ст.

   Ваші першочергові обов'язки – першочергові за значенням – стосуються, як я вже казав, Людства. Насамперед ви люди, а потім вже громадяни або батьки. Якщо ви не обіймаєте своєю любов'ю усю людську родину, якщо всім серцем не вірите у її єдність, яка є наслідком з'єднаного єства Бога, а також у братерство Народів, що їм призначено зробити це фактом, якщо хоч де-небудь один з ваших побратимів стогне від болю, якщо хоч де-небудь людська гідність спаплюжена брехнею чи тиранією, а ви, либонь, і в змозі, та не кидаєтеся мерщій цьому нещасному на поміч або не почуваєтеся покликаним до борні, хоч і в силі, за мету звільнення усіх скривджених та гноблених, тоді ви порушуєте закон життя або не розумієте релігії, яка зробить майбуття щасливим.

  Та що може кожен із вас, сам-один у своїх спромогах, зробити задля морального вдосконалення, задля поступу людства? Ви, либонь, можете час від часу оповити марнослів'ям ваші переконання; ви можете, з якоїсь рідкісної нагоди, вчинити акт милосердя до брата, який родом не з вашої батьківщини, та не більше. Що ж, милосердя не є гаслом майбутньої віри. Гаслом майбутньої віри є об'єднання, братерська співпраця задля спільної мети; і це такою ж мірою переважає милосердя, як праця багатьох, об'єднаних єдиним злагодженим зусиллям звести будівлю для проживання всього загалу, переважатиме ту, яка здійснюється під час зведення окремої халупи кожним для самого себе, й коли допомога одне одному полягає лише в обміні камінням, цеглою та розчином вапна. Але розмежовані, як це має місце, мовою, прагненнями, звичаями й можливостями, ви не можете зважитися на цю спільну працю. Індивід надто слабкий, а Людство надміру всеосяжне. «Боже мій, благає бретонський моряк, коли виходить у море, оборони мене, мій корабель такий малий, а Твій океан такий великий!». І ця молитва відбиває, зрештою, становище кожного з вас, якщо не забезпечуються засоби необмеженого примноження ваших сил та спромоги діяти.

   Але ж Бог дав вам ці засоби, коли він дав вам Країну, коли як мудрий наглядач, що розподіляє різні ділянки праці відповідно до здібностей трудівників, він поділив Людність нашої планети на різні групи й таким чином посіяв зерна націй. Лиходійні уряди спотворили Божий задум, що ви його у змозі розгледіти чітко означеним, принаймні, це стосується Європи, річищами великих рік, пасмами високих гір та іншими географічними умовами; вони спотворили його завоюваннями, жадобою і заздрістю до справедливого самоврядування інших; спотворили його настільки, що сьогодні, мабуть, немає жодної нації, за винятком Англії і Франції, чиї обриси відповідали б цьому задумові. Вони не визнавали й не визнають ніякої країни, а лишень свої родини, династії чи кастовий егоїзм.

   Та священний задум неминуче збудеться. Природні розмежування, внутрішні самопливні прагнення народів заступлять довільні поділи, санкціоновані лиходійними урядами. Мапа Європи буде перероблена. На руїнах Країн Королів і привілейованих класів постануть Країни Народів, визначені волевиявленням вільних людей. Між цими Країнами існуватиме гармонія й братерство. І тоді праця людства для загального поступу, задля відкриття й впровадження справжнього закону життя, праця, яка здійснюється в асоціації і розподіляється відповідно до місцевих можливостей, досягне щаблю мирного й прогресивного розвитку; тоді кожний із вас, сильний через прихильні почуття й допомогу багатьох мільйонів людей, які говорять однією мовою, обдаровані однаковими прагненнями та виховані на однакових історичних традиціях, може сподіватися принести користь усьому людству завдяки особистим зусиллям.

   Без Країни у вас немає ні імені, ні прикмет, ні голосу, ані прав чи доступу як братів до товариства народів. Ви байстрюки Людства. Солдати без знамена, ізраїльтяни серед націй, ви не здибаєте ані довіри, ані захисту; ніхто не стане вашим вірником. Не тіштеся надією на звільнення від несправедливих соціальних умов, якщо спочатку не завоюєте Країну для себе; де немає Країни, там немає і загальної згоди, на яку ви можете покластися; усім заправляє егоїзм власного інтересу, і той, хто при владі, його береже, оскільки не існує спільної гарантії для інтересів загалу. Не відволікайтеся ідеєю поліпшення ваших матеріальних умов, поки спершу не вирішите національного питання. Ви на це не спроможні. Ваші промислові асоціації та товариства взаємодопомоги корисні як засоби виховання та самодисципліни; та як економічний чинник вони залишатимуться марними, допоки Країна не буде вашою. Економічна проблема вимагає, першочергово і найбільше, зростання капіталу й виробництва; і поки ваша Країна розчленована на окремі фрагменти, адже розмежовані бар'єрами звичок і всіляких надуманих труднощів, ви маєте доступ лише до обмежених ринків, у вас немає надій на це збільшення.

   Людство – це велика армія, що рухається на завоювання невідомих земель, супроти могутніх і обережних ворогів. Народи – різноманітні полки й дивізії цієї армії. Кожному довірено свій пост; кожний має здійснити спеціальну операцію; і спільна перемога залежить від ретельності, з якою провадяться різні оперативні дії. Не порушуйте хід битви. Не кидайте знамено, яке дав вам Бог. Хоч би де ви перебували, хоч до якого народу закинули вас обставини, боріться за свободу цього народу, якщо момент того вимагає; але боріться як патріоти, щоб кров, яку ви проллєте, удостоїлася честі й любові не тільки до вас, а й до вашої Країни.

   Ваша Країна єдина і неподільна. Подібно до того, як члени родини не можуть радіти за спільним столом, якщо хтось один із їхнього числа перебуває десь далеко, вирваний з атмосфери прихильності своїх побратимів, так і ви не матимете радості й спокою, допоки дещиця території, на якій говорять вашою мовою, відокремлена від Нації.

   В ім'я любові до своєї Країни ви повинні без упину вести бій з існуванням будь-якого привілею, будь-якої нерівності на землі, яка вас породила. Законним є тільки один привілей – привілей Генія, коли Геній виявляє себе у братерському зв'язку із Доброчестям; але це привілей, утверджений Богом, а не людьми, і коли ви його визнаєте й наслідуєте його поривання, то визнаєте вільно, за велінням свого розуму та згідно із власним вибором. Хоч би який привілей вимагав вашої підтримки, зумовлений силою, спадковістю або ж правом, яке не розповсюджується на всю громаду, ви повинні з ним воювати й врешті-решт знищити. Ваша Країна – це ваша фортеця. На вершині її Бог, а Народ рівноправних – в основі. Не приймайте іншої формули або іншого морального закону, якщо не хочете знеславити свою Країну й самих себе. Нехай другорядні закони для поступового впорядкування вашого пробуття будуть прогресивним застосуванням цього верховного закону.

   Та для того, аби вони стали такими, необхідно, щоб усі поспіль зробили свій внесок у їхнє опрацювання. Закони, вироблені лише однією частиною громадян, ніколи не здатні – за самою природою речей – бути чимось іншим, аніж відбиттям думок, прагнень і бажань саме цієї частини; вони представляють не всю країну, а третю, четверту частку, клас, певний регіон країни. Закон же повинен виражати спільне прагнення, опікуватися добром усіх, відлунювати биття серця нації. Отже, прямо чи опосередковано, нація доконче має бути законодавцем. Віддаючи цю місію невеликій групі людей, ви підмінюєте егоїзмом одного класу усю Країну, яка є поєднанням усіх класів.

  Країна – це не просто територія; окрема територія утворює лише її фундамент. Країна – це ідея, яка здіймається на цьому фундаменті; це почуття любові, відчуття побратимства, яке гуртує докупи усіх синів цієї території. Допоки хоч один-однісінький із ваших братів залишиться не представленим своїм правом голосу у розбудові національного життя – допоки хтось сам-один нидіє, ненавчений серед усіх навчених, допоки хтось один-єдиний, що здатний і бажає працювати, животіє в злиднях за браком роботи, – ви не маєте Країни, якою вона повинна бути, Країною усіх і для всіх. Право голосу, освіта, праця – ось три головні підпори нації; не спочивайте, доки ваші руки їх не звели надійно…

 Завдяки вашим зусиллям, урядування країни базуватиметься на шануванні принципів, а не ідолопоклонстві перед інтересами й можливостями. У Європі є країни, де Свобода священна у внутрішніх стосунках, але систематично порушується у зовнішніх; є народи, які кажуть – Істина – це одне, вигода інше: теорія – одне, практика інше. Ці країни неминуче спокутуватимуть свою провину у тривалій ізоляції, стані пригноблення й анархії. Але ж ви знаєте місію своєї Країни й підете іншим шляхом. У вас буде хоробрість, доки є віра. На повний голос ви висловите світові, а також тим, хто називає себе повелителями світу задум, що бринить глибоко у серці вашої Країни. Ви ніколи не відштовхнете сестер-націй.
   Завдячуючи вам, життя Країни зростатиме у красі й силі, звільнене від рабських страхів та вагань і сумнівів; за фундамент тут правитиме народ, правилом стануть логічно виведені й дієво застосовані наслідки із принципів, силою буде сила загалу, наслідком — поліпшення становища для всіх, метою – виконання місії, яку поклав Бог. І тому, що ви будете готові померти за Людство, життя вашої Країни стане безсмертним…

Автор – Джузеппе Мацціні