Революція сьогодення

Бойові дії на Сході України довели, що на даний момент ми — українці не є мілітарною нацією на кшталт громадян Ізраїлю, США чи КНР. Як не дивно, але подвиги тисяч героїв губляться в непричетності та байдужості мільйонів "співвітчизників". Соцмережі майорять гнівними постами про гулянки в клубах та купи грошей, викинуті на святкування та відпочинок...

   Добре, перший крок зроблено — ми бачимо проблему, ми розуміємо проблему. Та далі розуміння та висвітлення ми, напевне, ще не доросли. Бо ж мало просто бачити проблему, потрібно шукати шляхи її вирішення, і, в кінцевому результаті — "лупати сю скалу". Але ж тут постає нова проблема — мізерна кількість як ідеологічних праць, так і самих ідеологів. Треба залишити в спокої прах Івана Мазепи, Тараса Шевченка та Євгена Коновальця — звісно, віддавши їм належне, поставивши на справедливо заслужене місце в пантеоні Українських Героїв. Вони зробили свою справу, запаливши полум'я України — вогонь повстання та боротьби...

   Ось тільки даремно сподіватися, що "Бандера прийде — порядок наведе!". Залишимо це аморфним масам псевдо-націоналістів та любителям "вишиванки-на-свята". Часи змінюються, і перед нами постає потреба нових провидців, філософів та полководців. Адже як нерозумно було б використовувати озброєння Козацької Доби проти РСЗО, так само нерозумно використовувати праці ідеологів минулого без огляду на сьогодення.

   Як відомо, революції проводять не натовпи студентів та пролетаріїв, революції проводять мислителі та ідеологи. Саме потреба в нових, сьогоднішніх ідеологах так гостро постала сьогодні. Звісно, традиція має залишатись традицією, але нам потрібно поєднати її з реаліями сьогодення. Козаки мають змінити вишиванку на однострій A-TACS, а старовинні гармати на БМ "Оплот", але при цьому лишитися козаками... Немає нічого поганого у фото зі штандартом! Погано — тримати штандарт лише для фото, чи якоїсь іншої принагідної світлини!

   Озброїтись сучасними технологіями — ось завдання сьогоднішнього революціонера. Адже розповсюджувати матеріали через інтернет набагато швидше й зручніше, ніж переписувати маніфести й передавати їх з рук в руки.

   Прийшов час створювати Нову Українську Думку!

Автор — харківський "Реванш"

Українська "Пруссія": традиція войовничого духу

Сподівання на те, що саме Галичина стане вкраїнською "Пруссією" (справжнім мілітарізованим оплотом, а не провансальською околицею держави) у тій Великій Війні, яка не могла не початися і яка врешті-врешт почалася у 2014 р. не справдилися ще у 1990-х рр., коли славнозвісний "П'ємонт" не спромігся на організацію потужного Руху Спротиву новій хвилі окупації, тепер вже внутрішній та українізованій...

   Дивним чином, але не лише Долішня, але й Горішня Галичина не подолали пасіонарного надлому, який спіткав карпатські субетноси після програшу у Другій Визвольній Війні в період суперництва комуністичної Москви та націоналістичного Берліну...
   У той же час, спроби польских лібералів континентально-пробрюссельского напрямку торпедувати ідею "Іntermarium" (мається на увазі звернення Сенату до Сейма із проханням визнати волинську операцію УПА справжнім "геноцидом" польського народу!?) співпадають у часі із активізацією євразійського підпілля у Польщі, яке вихлюпується фізичними розправами над польскими українцями. Тішить одне - у сучасній Польщі є наявним обережний авторитаризм, помножений на потужне атлантистське лоббі і тому варто очікувати, що впродовж найближчих тижнів і брюсельська фракція і євразійське підпілля отримають по зубах - їм варто очікувати нових арештів та политичних скандалів....
   Що ж стосується України, то наразі ж на роль вітчизняної "Пруссії" претендує стара Гардаріка, а, власне, Київ із його ближнім сакрумом та лівобережна Гетьманщина - сакральний трикутник Київ-Чернигів-Трахтемирів продовжує існування своє попри те, що власне сакрум Трахтемірова перебуває під водою. Особливу вагу має сіверський кут згаданого трикутника, а також козацькі столиці Січеслав і Запоріжжя...
   Галичину, не в останню чергу, підвела зрада власної аристократії себто власної воїнської верстви, яка добровільно погодилася на поголовну полонізацію, а спроба Габсбургів виростити новітню шляхту на базі брахманської верстви, урівнявши греко-католицьке священництво у правах зі шляхтою не була отстаточно успішною, про що свідчить відверто антиморокобісний характер сучасної УГКЦ.
   Українською "Пруссією" наразі є Київ, вище згаданий сакральний трикутник, землі лівобережної Гетьманщини, Війська Низового Запорозького та слобідських полків від Миргорода і Полтави до Харкова і Чугуєва. До того ж приписи та кодекси лівобережної козачої верстви, дивним чином, мають багато паралелей із кодексом прусського дворянства....

За матеріалами "Третьої Позиції"

Де стоїмо: вирішення українського питання

...Коли дехто з кругів "уряду" каже іноді в приступі щиросте, що маси на СУЗ доведені так до отчаю, що "підуть і з чортом, проти Москви", то це або є брехня, або ж погратулюємо людям, які хочуть сідати на пристіл проводу нації, використовуючи таке психольогічне наставления. А коли вони стають іноді на котурни досвідчених політиків і хочуть запускатися у дискусія що важніше – соборність чи незалежність, то це наївна діялєктика. Бо "уряд УНР" не тільки зрікається соборности, але є гробокопателем українського визволення взагалі!

   Це треба повторити ще раз і ще раз! Не йде про англьофільську, германофільську або польонофільську концепцію. Не йде про фашизм (ОУН) або демократію (УНР) – йде про визволення або про його гробокопательство!
   Коли маємо відповісти тут на питання: де стоїмо? – То кажемо: «Ми стоїмо в обличчі моменту, в якому Україна мусить визволитися, але в якому так зване українське питання автоматично не стоїть ніяк на порядку дня!». Вказуємо ще раз на справу червоного комісара Тухачевського! Вона є познакою, що в СССР існує низка "питань" для світу, але українське стоятиме так довго в тіш всіх них, поки України не перестануть рекомендувати чинником, який "чекає на війну", і чекає "коли його знайдуть", а Україна стане самостійною реальною силою! Бо заки Україна чекатиме на війну й на те, коли її "знайдуть" – десять нових Тухачевських, які не все мусять бути невдачниками – закабалять її наново і то за допомогою "світа"!
   Україна стає силою, а одною з передумов росту цієї сили є повна ліквідація цілого польського політичного комплексу, разом із українською агентурою в політиці визволений України. До цієї агентури зачислити треба перше за все так званий уряд УНР, всі легальні партії й групи на ЗУЗ і зокрема так звані "конгресові" круги. Справи стоять сьогодні – так, що, як це ми намагалися представити, не тільки не є "справа державносте важніша від соборности", але несоборницька визвольна політика в силу фактичного стану річей взагалі неможлива. А є вже справою національної етики, щоб тих людей, які цю політику репрезентують, притягати до прилюдної відповідаль – ности за ту їх "діяльність", яку вони мають на свойому сумлінні.
   Тільки як найактивніша постава супроти польської державности (Румунія, як польський союзник, і Чехія, як союзник СССР – розуміються самі собою) перешкоджує зокрема існуванню довкола совєтів "невтрального пояса", між іншим теж із польським відтинком, який для нас не може бути вирішальною перешкодою для визволу, але який, по-перше, скріплює позицію Польщі в її грі для внеможливлення повстання української державносте, а по-друге, унеможливлює ще більше її політику винищення ЗУЗ. Тільки в протиставленні до цілої так званої УеНеРівської концепції, ліквідуючи и до щенту й паралізуючи ту кліку, що її репрезентує – духово-політично відірвана від усяких мас навіть на еміграції – можливо розпочати те, що називається українською закордонною політикою. Вести цю політику зможе тільки політична організація, яка стоїть твердо на українському ґрунті й здібна бути там для чужих сил партнером, а не кандидатом на агента, що "чекає на війну"...
   Хто називає себе українцем і каже, що він бажає української державності, мусить доглянути над Україною той прапор, що стояв усе високо й ніколи не сплямився – прапор українського націоналізму! Під прапорами цього націоналізму закликаємо обєднатися націю – бо ж йдуть справді вирішальні години. Ті, що репрезентують "уряди" й "конгреси", дали вже досить доказів того, кому вони – раз свідомо, раз несвідомо – служать. Дозволити довше – якраз сьогодні – існувати й діяти їм в українській політичній дійсності, було б безвідповідальністю, за яку історія, не пращаючи їм, не простить, і всякому, хто був сліпий, або з інертності толерував те, що вимагало випалення розпеченим залізом!

   Підйом національного упадку зв'язаний усе з меншостями. Все залежить від того, з якою силою волі вони несуть своє святе полумя, наскільки сильно защіплюють нації позитивну мету революції й між іншим теж від того, з якою мірою глупости їхні вороги достарчають їм пального матеріялу, що запалює їхній смолоскип у народній пожар. Не говоримо тут про цю останню справу, коли йде про наших займанців, бо хоч відомо, що Москва чи Польща й другі займанці, чинять багато глупостей, то знову ж значення цих їхніх промахів у нас іноді перецінюється. Краще підкреслюймо більше їхні неглупі потягнення – для нас небезпечні!
   Є багато познак, що зближаємося до тієї стадії української національної революції, в якій ворог зможе її спинити настільки, наскільки можна б задержати вибух вулькану таблицею з забороною. Тому є багато моментів для оптимізму, але ніодного для самозаспокоєння. Активности й ще раз активности, розмаху й відваги ставити на останній, рішаючий повновартний чин. Максимум політичної відваги в імя – зужиймо раз простішого порівнання, засади: хто хоче їсти яйце не може лякатися розторощити лушпину!
   В природі нашого руху лежить те, що він щойно після охоплення всіх елементів і всіх ділянок життя осягає ціль – так, як устає пожежа степу щойно тоді, коли він кінчиться. Ще більше наставлення на тотальність! Найкращому мусить бути все вільним шлях до найкращих! Тому тотальність у змислі гуртування оцієї й тільки оцієї, справді найкращої частини українців у наших лавах – важна на сьогоднішній день!
   Наскільки ми стоїми "в обличчі рішаючих подій" – залежить від нас самих. Бо або суб'єктом цих рішаючих подій будемо ми, або йнакше відповідаємо: не стоїми в обличчі рішаючих подій! Бо ці події, оскільки десь і заіснують, то будуть вирішальні для других, а не для України!

Автор – Ярослав Оршан

Наш впертий Донбас

...Витривалий та впертий український Донбас завжди ходив босоніж по горчій золі ворожих багать. Так, de-facto узаконений та дозволений третьою республікою за Доби Януковича-Порошенка другий кремлівський анклав майже в самому українському Гартленді не передбачав найдрібнішого шанса для правдивого українства у чорних межах своїх...
   Проте, грімуча суміш неолібералізма, націонал-більшовизма, євразійства та й простого скотства жирно помножена на звіролюдську пролетарську расу залізноголових морлоків, інтуїтивно відчувала ворога!
   Низка жорстоких вбивств та зубодробильних терактів, підпалених будівель "Просвіти", розгромлених штаб-квартир таких партій як ВО "Свобода" та "Народний Рух України", загрозливо велика кількість зарізаних людей, людей, забитих до смерті ногами, молотками, кастетами, людей, спалених заживо у своїх помешканнях та й просто покалічених за мову та вишиту сорочку тяглася криваво, лячно та нескінчено ще від ранніх 1990-х рр.
   Маємо сказати відверто, наш український Донбас був на лінії вогню вже від 1991-го р., з моменту путчу членів ГКЧП і падіння СССР. Війна для нього фактично не припинялася... У 2010-2014-х рр. донецький картель підім'яв Київ та спробував зробити з усіма українцями те, що робив з донецькими українцями увесь час. Не вийшло!
   Донецькі та луганські українці воюють у добробатах, створюють безжальне підпілля на окупованих землях, кияни, які голосували свого часу за оновлених "регіоналів" з "Опозиційного Блоку" та перефарбованих комуняк гидливо ж відмовляються здавати їм житло, тому на них нападають у київських передмісттях через надто правильну кацапську вимову. Їм палять автомобілі через донецькі або луганські номери, хворі на габсбурґівщину головного мозку галиційсько-манірні письмаки-андрогіни вимагають віддати їх на поталу кацапам, але вони вперто, зчепивши зуби продовжують воювати за Україну! Вони до цього звикли...
   Український Донбас постане ж з попелу Кремля та його біснуватих бандитсько-олігархічних кривавих анклавів!

За матеріалами "Карпатської Січі"

Невидимі війни і сучасні тенденції

Невидима війна – це один з найпотужніших різновидів війн, що її активно застосовує проти України, як глобалізований Захід, так і агресивна імперіалістична еРеФія. Характеризується цей вид ворожих дій, захопленням контролю над вітчизняною елітою і спрямуванням її діяльності в збиток рідній державі при збереження зовнішніх національних атрибутів.

   Це ситуація, в якій, у незмінну форму підкладають чужий шкідливий зміст, на зразок того, як зозуля підкидає свої яйця в чуже гніздо. Захоплення державної еліти може супроводжуватись її підкупом, грошовим закабаленням через кредити, економічним шантажем, просуванням у її владні щаблі своєї "п’ятої колони". Через українську продажну еліту, Захід, розкладає українську націю деструктивними цінностями, антикультурою, руйнує підвалини здорової родини і особистості, денаціоналізує, руйнує освіту, культивує споживання, виводить капітал руками перевертнів, залишаючи злидні і економічну руїну. Цей удар по країні обчислюється багатомільйонними демографічними втратами для народу і еквівалентний геноциду. Російський імперіалізм, руками зрадницької бюрократії, активно русифікує українське населення і намагається знищити навіть цю формальну незалежність.

   Останнім часом, у світі спостерігаються сплески неоімперіалізму, інтенсивне озброєння, об’єднання держав у військові союзи-блоки, розбудову ССО або Сил Спеціальних Операцій (відбірних, відмінно тренованих, диверсійно-повстанських, антитерористичних, високомобільних військ), які краще воюють в локальних конфліктах, швидше розгортаються, завдають ворогу великих втрат малими силами, дешевше обходяться в утримані і служать чудовим ядром для створення масової армії за потреби. Загострюється світова боротьба за мінеральні ресурси. Енергетичні війни ввійшли уже в звичність. Захоплені колись гігантські простори Росією, дають зараз свої щедрі девіденти у вигляді грандіозних, покладів нафти і газу. Це приносить Москві колосальні доходи для фінансування своїх мілітарних програм та імперіалістичної експансії. Збереження російського контролю над цими мінеральними ресурсами, дає Росії владу над європейськими і азійськими покупцями, загрожує перетворенню України у розмінну монету, живить її войовничість, перешкоджає незалежності пострадянських республік. Модерним диверсійним загоном є також іноземний бізнес (інвестори), який використовує фінансово-економічні важелі впливу на політику уряду країни. 

   Війна – це загальнолюдське і природнє явище. Вона точиться в тисячах і мільйонах проявів, вічно. Вона точиться між добром і злом; між старим і новим; в людській душі – між різними її рисами: завзятістю і ледачістю, радикальністю і поміркованістю; між різними думками; науковими концепціями; релігійними течіями; політично-економічними устроями…
   Обрій її виявів неосяжний і збройна війна між народами – це лише один з фронтів, цього фундаментального вселенського явища. Видима війна – це результат невидимої війни – війни інтересів, принципів, амбіцій, ідеологій, рівняння міжнародних сил. Бачимо, що світ тримається на боротьбі суперечностей, яка і є війною.

   Однією з найзапекліших війн – є війна старого і нового. Щоб перемогти, нове, мусить у всьому протиставлятись старому, всюди робити розлам – чітке розмежування. Нове мусить бути такої сили, розгону, енергії, нетерпимості, самовіддачі, творчості, ідейного магнетизму, ораторського гіпнозу, інтелектуальності, унікальності, новизни та утопічності – щоб при зіткненні збити з ніг старе і швидко задушити. Адже старе дуже сильне. Воно має глибоке і міцне коріння в душах і свідомості. Воно ненавидить зміни, швидку течію, вторгнення, галас. Воно ненавидить майбутнє і зорієнтоване в минуле, знищує кожного хто посягнув на його спокій. Воно вважає себе Богом теперішнього. 
   Якщо нове з недостатньою силою вдарить по ньому, то воно акумулює цей удар, розсіє його, втопить у в’язкості свого консерватизму. Тому сильного удару недостатньо – потрібен нищівний удар, щоб збудувати новий світ. Це революція і контрреволюція! Нове змагає до кращого життя, пробиває собі хід на верх і штовхає історичний поступ цивілізації вперед. Коли нове переможе в одній країні – вона стане Нова. Та на цьому війна нового зі старим не зупиняється. Сусідні країни ще старі, тому зіткнення цих стихій сходиться вже у міжнародній площині і вхід йдуть гвинтівки, танки, літаки…
   Війна нового зі старим – це обов’язково війна на знищення, знищення поточного балансу сил, устроїв і світоглядів і їх заміна на нові. Без війн нового зі старим, поступ історії зупиняється...

Автор – Друг Огнен