Після закінчення Другої світової війни світ почав судити нацистів за їх нелюдське ставлення до інших: газові камери, "голокост", масові розстріли... Увесь світ визнав нацизм злом, і на тому визнанні був створений Нюрнберзький процес. Саме на мовчазній згоді, але аж ніяк не на підставах справедливості. Світ, у вигляді союзників та СССР, звинуватив Третій Райх у мізантропії, антигуманізмі, уособленні зла всесвітніх масштабів і, вважаючи себе кращими за них, виносив вироки на Нюрнберзькому процесі!..
Саме тому сучасний світ збудований на фальсифікації, на брехні. Бабин Яр став місцем масових розстрілів не в 1941 р., а за кілька років до цього. Німці не винаходили велосипед, вони користувалися совєцькими місцями масових розстрілів. Третій Райх звинуватили у злочинах ті, хто розстрілював цвіт української нації протягом 1920-х рр., заморив голодом кілька мільйонів людей в 1930-х рр., проводив масові розстріли в Биківні та Катині. Третій Райх судили ті, хто практикував расову сегрегацію у себе дома, проводили авіанальоти на житлові квартали Дрездена та скидували атомні бомби на японські міста з цивільним населенням. Ті хто засуджував нацистів за антигуманізм, були не більшими гуманістами за них.
Коли ж почали розбиратися, звідки з’явився нацизм, виявилось, що він заснований на кращих інтелектуальних творах німецької нації: Геґель, Ґьоте, Фіхте, Ніцше, Гайдеґґер. Використовуючи німецьку інтелектуальну спадщину та символіку скандинавського язичництва, нацизм перетворився в неймовірний естетичний проект. Передусім, це був європейський проект, на відміну від московського комунізму та американської демократії. Поразка Третього Райху означала поразку не лише Гітлера – 9 травня 1945 р. капітулювала Європа!
Новий західний світ, перелякавшись антилюдських нацистів і впевневшись у гуманності своїх дій, вирішив, що всьому виною ідеалізм. Ідеалізм – це те, чого потрібно уникати, це те, що радикалізує. Якщо в СССР довго намагались створити "homo soveticus", то в поствоєнній Європи швидко створили обивателя. Обиватель – спокійний цинік, агностик, людина яка задовольняється комфортом та своєю невизначеністю, це людина, для якої позиція "все складно" є прийнятною, для якої невирішеність власної позиції є задовільною. Обиватель – це міщанин Ґессе; це той, хто завжди шукає рівновагу. Він ніколи не віддасться буянню почуттів, так само як не віддасться аскетизмові. Обиватель намагається зберегти своє "Я", але інтенсивно жити можна лише за його рахунок. Тому він завжди екзистнційно помиляється...
У 1991 р. на екрани вийшов культовий фільм "Європа" данського режисера Ларса фон Трієра (символічно, що в цьому ж році Україна стала незалежною!). Чого вартий лиш один діалог у кінці фільму: «- Але, здається, єдиний злочинець тут ти! - Але ж я нічого не зробив, я не був нічиїм спільником! - Отож бо й воно...». Головний герой фільму – американець, який приїжджає в післявоєнну Німеччину. Висновок, до якого приходить режисер – головний герой є найбільшим злочинцем через те, що він нічого не зробив, він не був ні на чиїй стороні, він не був чиїмось спільником. Бути причетним, бути винним, бути спільником – є сенсом Європи. А європейці сьогодення – не хочуть такими бути, європейці вже не хочуть бути європейцями. «Що ж тоді сталося з європейцями?» – подумаєте ви. А з ними сталося те, через що ми вже пройшли. Майбутнє європейської людини – минуле совєцької України.
Культурна політика СССР була побудована навколо "простої людини". Художники повинні малювати так, щоб це розуміла "проста людина". Музиканти мають співати такі пісні, які будуть зрозумілі "простій людині". Музика не повинна обтяжувати ані складними текстами, ані потребувати від слухача музичної освіти. Треба щось таке просте, що можна запам’ятати та проспівати. Філософ має говорити просто, або взагалі нічого не говорити, бо "простій людині" не зрозуміти ні Геракліта, ні Гегеля. Відповідно, всі хто говорить занадто складно, незрозуміло – вороги "простої людини", класово несвідомі люди. «Земля належить народу!» – говорили вони. Виявилось, що не лише земля, але й мистецтво – для народу, для простої людини. Зрештою, сталося так, що "проста людина" знала краще за митців, яким має бути мистецтво: такого малювати не треба, бо "простій людині" незрозуміло; такого писати не треба, бо занадто складно.
Теж саме спіткало Європу – її захопила "проста людина". Тільки завоювання Європи відбулося не через ідеологію, як то було в СССР, а через ринок. Попит породжує пропозицію. Не пишіть занадто розумних книг, вони не будуть продаватися. Не травмуйте читатача своєю ерудованістю, не змушуйте його ніяковіти. "Проста людина" тому і є простою – вона не хоче не розуміти, але й не хоче переступити через себе, щоб зрозуміти. "Маленькі люди", захопивши Європу, знищили все, що було вище за них. Від того, суспільство не зацікавлене в продукуванні "високої культури". "Висока культура" оголошена неправильною, нетолерантною, ідеалістичною, утопічною, максималістською, середньовічною – обирайте будь-яке слово, що вам подобається. Лицар більше не є героєм романів, він стає їх жертвою. Його знищують через іронію, або сарказм, він – лох, який не може знайти собі місця.
Та найцікавіше в тому, що ми хочемо бути європейцями і знаємо як ними бути краще за європейців. Війна завжди зобов’язує; вона не дозволяє "простій людині" повторно захопити Україну, бо "проста людина" не може добровільно йти на війну – це "не її війна". Війна – справа тих, хто хоче бути причетним, бути винним, бути чиїмось спільником. Питання причетності – це питання життя. Українці будуть існувати до тих пір – доки вони будуть своїми спільниками.
Зрештою, де ще початися новому циклу, як не в окраїні? Коли сонце сідає на Заході – воно встає на Сході. З цих людей, із жителів прикордоння, Європа отримує другий подих. Мандрівники повертаються з України, приносячи душу в бездушні міста. Вони відмічені пограниччям, вони – перші провісники іншого. Ви й не зчуєтесь як на околицях ващого міста з’являться мавки та чугайстри, а у відьомських підвалах будуть готуватися державні перевороти.
Не зважаючи на бідність інтелектуальної традиції, ми маємо дещо дуже важливе, те, що може компенсувати її. Українці – архаїчні. Європейці пережили різноманітні фашизми ХХ ст. і "спростились", а ми – ні. Ми відстали від "сучасного світу" і тому маємо перевагу. Ми бідніші – і тому ми маємо перевагу. Ми ще "нецивілізовані" гумовою жвачкою, що розтягнулась від Сан-Франциско до Берліну після 1945 р., так само ми відмовляємось від совєцької спадщини в ім’я того, щоб бути цивілізованими Європою. Однак перед тим, як плекати європейську ідентичність, треба виплекати українську. А за українську ідентичність поговоримо іншим разом!
Саме тому сучасний світ збудований на фальсифікації, на брехні. Бабин Яр став місцем масових розстрілів не в 1941 р., а за кілька років до цього. Німці не винаходили велосипед, вони користувалися совєцькими місцями масових розстрілів. Третій Райх звинуватили у злочинах ті, хто розстрілював цвіт української нації протягом 1920-х рр., заморив голодом кілька мільйонів людей в 1930-х рр., проводив масові розстріли в Биківні та Катині. Третій Райх судили ті, хто практикував расову сегрегацію у себе дома, проводили авіанальоти на житлові квартали Дрездена та скидували атомні бомби на японські міста з цивільним населенням. Ті хто засуджував нацистів за антигуманізм, були не більшими гуманістами за них.
Коли ж почали розбиратися, звідки з’явився нацизм, виявилось, що він заснований на кращих інтелектуальних творах німецької нації: Геґель, Ґьоте, Фіхте, Ніцше, Гайдеґґер. Використовуючи німецьку інтелектуальну спадщину та символіку скандинавського язичництва, нацизм перетворився в неймовірний естетичний проект. Передусім, це був європейський проект, на відміну від московського комунізму та американської демократії. Поразка Третього Райху означала поразку не лише Гітлера – 9 травня 1945 р. капітулювала Європа!
Новий західний світ, перелякавшись антилюдських нацистів і впевневшись у гуманності своїх дій, вирішив, що всьому виною ідеалізм. Ідеалізм – це те, чого потрібно уникати, це те, що радикалізує. Якщо в СССР довго намагались створити "homo soveticus", то в поствоєнній Європи швидко створили обивателя. Обиватель – спокійний цинік, агностик, людина яка задовольняється комфортом та своєю невизначеністю, це людина, для якої позиція "все складно" є прийнятною, для якої невирішеність власної позиції є задовільною. Обиватель – це міщанин Ґессе; це той, хто завжди шукає рівновагу. Він ніколи не віддасться буянню почуттів, так само як не віддасться аскетизмові. Обиватель намагається зберегти своє "Я", але інтенсивно жити можна лише за його рахунок. Тому він завжди екзистнційно помиляється...
У 1991 р. на екрани вийшов культовий фільм "Європа" данського режисера Ларса фон Трієра (символічно, що в цьому ж році Україна стала незалежною!). Чого вартий лиш один діалог у кінці фільму: «- Але, здається, єдиний злочинець тут ти! - Але ж я нічого не зробив, я не був нічиїм спільником! - Отож бо й воно...». Головний герой фільму – американець, який приїжджає в післявоєнну Німеччину. Висновок, до якого приходить режисер – головний герой є найбільшим злочинцем через те, що він нічого не зробив, він не був ні на чиїй стороні, він не був чиїмось спільником. Бути причетним, бути винним, бути спільником – є сенсом Європи. А європейці сьогодення – не хочуть такими бути, європейці вже не хочуть бути європейцями. «Що ж тоді сталося з європейцями?» – подумаєте ви. А з ними сталося те, через що ми вже пройшли. Майбутнє європейської людини – минуле совєцької України.
Культурна політика СССР була побудована навколо "простої людини". Художники повинні малювати так, щоб це розуміла "проста людина". Музиканти мають співати такі пісні, які будуть зрозумілі "простій людині". Музика не повинна обтяжувати ані складними текстами, ані потребувати від слухача музичної освіти. Треба щось таке просте, що можна запам’ятати та проспівати. Філософ має говорити просто, або взагалі нічого не говорити, бо "простій людині" не зрозуміти ні Геракліта, ні Гегеля. Відповідно, всі хто говорить занадто складно, незрозуміло – вороги "простої людини", класово несвідомі люди. «Земля належить народу!» – говорили вони. Виявилось, що не лише земля, але й мистецтво – для народу, для простої людини. Зрештою, сталося так, що "проста людина" знала краще за митців, яким має бути мистецтво: такого малювати не треба, бо "простій людині" незрозуміло; такого писати не треба, бо занадто складно.
Теж саме спіткало Європу – її захопила "проста людина". Тільки завоювання Європи відбулося не через ідеологію, як то було в СССР, а через ринок. Попит породжує пропозицію. Не пишіть занадто розумних книг, вони не будуть продаватися. Не травмуйте читатача своєю ерудованістю, не змушуйте його ніяковіти. "Проста людина" тому і є простою – вона не хоче не розуміти, але й не хоче переступити через себе, щоб зрозуміти. "Маленькі люди", захопивши Європу, знищили все, що було вище за них. Від того, суспільство не зацікавлене в продукуванні "високої культури". "Висока культура" оголошена неправильною, нетолерантною, ідеалістичною, утопічною, максималістською, середньовічною – обирайте будь-яке слово, що вам подобається. Лицар більше не є героєм романів, він стає їх жертвою. Його знищують через іронію, або сарказм, він – лох, який не може знайти собі місця.
Та найцікавіше в тому, що ми хочемо бути європейцями і знаємо як ними бути краще за європейців. Війна завжди зобов’язує; вона не дозволяє "простій людині" повторно захопити Україну, бо "проста людина" не може добровільно йти на війну – це "не її війна". Війна – справа тих, хто хоче бути причетним, бути винним, бути чиїмось спільником. Питання причетності – це питання життя. Українці будуть існувати до тих пір – доки вони будуть своїми спільниками.
Не зважаючи на бідність інтелектуальної традиції, ми маємо дещо дуже важливе, те, що може компенсувати її. Українці – архаїчні. Європейці пережили різноманітні фашизми ХХ ст. і "спростились", а ми – ні. Ми відстали від "сучасного світу" і тому маємо перевагу. Ми бідніші – і тому ми маємо перевагу. Ми ще "нецивілізовані" гумовою жвачкою, що розтягнулась від Сан-Франциско до Берліну після 1945 р., так само ми відмовляємось від совєцької спадщини в ім’я того, щоб бути цивілізованими Європою. Однак перед тим, як плекати європейську ідентичність, треба виплекати українську. А за українську ідентичність поговоримо іншим разом!
За матеріалами "Окраїни"
Немає коментарів:
Дописати коментар