Падіння цін на викопне пальне під час світової коронавірусної пандемії не привід для радісних очікувань скорішого розвалу Московського державного утворення. Кремлівська влада сама по собі не хоче, аби так довго вимурована нею країна під назвою РФ пішла у небуття за прикладом СССР. Цікаво, що подібну думку мають і українські західні партнери — США та ЄС — для яких самоліквідація Московії буде означати перебудову всієї геополітичної стратегії, напрацьованої за останні десятиліття.
Чи варто згадувати, що найбільший і найгрізніший військово-політичний блок на планеті — NATO — улітку 2019 р. своїм програмним документом визнав своїм головним супротивником комуністичний Китай (тобто КНР). Що ж стосується РФ, то Північноатлантичний альянс визнає за нею роль суб'єкта світової політики, й дає розуміти, що в імовірному цивілізаційному конфлікті Захід-Схід не був би проти кремлівської помочі. То про який занепад Московії наразі може йти мова, хіба що у головах ура-патріотів, які не спромоглися навіть пройти в український парламент, не те, щоб розвалити країну-агресора.
Судячи з останніх переговорів на нафтовому ринку, Вашингтону, Брюсселю і навіть Ріяду вигідно зберігати централізоване управління просторим євразійським тереном у лабетах Кремля. Адже до всього агресивна Московія, що спровокувала не один локальний конфлікт після розвалу СССР, може опинитися у таборі потенційних противників США і ЄС, яким буде тяжко побороти її разом із КНР, чиї людські ресурси спільно перевершують західні у кількасот мільйонів. Не забуваймо, що серед країн-учасниць NATO є й такі, які закрили очі на московсько-українську війну та анексію Криму (це про німців, італійців і французів), яким точно не хочеться мати неподалік свого дому, скажімо 25 чи 50 державних утворень із ядерними боєголовками.
Як не стане В. Путіна, в РФ знайдуть іншого деспота, якого узгодять із Заходом, аби й надалі продовжувати наявну кремлівську політику, як всередині, так і зовні. І тут ми не можемо оминути історичні паралелі. Після повалення царату у 1917 р. уряди країн Антанти, замість того, щоби підтримувати національно-визвольні рухи пригноблених народів (всіх — окрім чомусь поляків), вирішили надати фінансову, технічну і гуманітарну поміч московським монархістам з-поміж прихильників "єдінай і нєділімай імпєріі", яку у найгірших проявах відтворили їхні запеклі вороги — більшовики.
Але непорушна зовні монолітність Московського державного утворення все ж має свої хиби, через наявну подобу на тоталітарну систему. Чи варто нагадувати, як всього лишень за кілька днів із мапи світу щезли колись могутні соціалістичні режими багатонаціональної Югославії та СССР, яких Захід з усіх сил прагнув лишити на плаву заради уявної біполярності й залякування власних громадян "загрозою зі Сходу" (тепер це місце посіли КНР, Венесуела і КНДР). Тому українці, білоруси, кримські татари, чеченці та інші мають гуртуватися у власний блок (скажімо — Балто-Чорноморський союз), аби сприяти занепаду РФ своїми силами, оскільки ніхто крім нас не здолає цю "тюрму народів".
Коронавірусна пандемія спричинила небувалу до тепер паніку, психоз світового масштабу. Те, про що мріяли та чого так палко бажали праві популісти, націоналісти, євроскептики, консерватори, ба навіть екологи, — стало дійсністю. Кордони зачиняються, нелегальна міграція тимчасово зупинена, країни-агресори, здебільшого, почали займатися внутрішніми проблемами, а не зовнішніми, уряди нарешті звернули увагу на систему охорони здоров'я, борці за права різних ущербних меншин раптово принишкли, на вулицях стало малолюдно і у повітрі запахло демократурою...
Завдяки злощасному вірусу COVID-19 планета Земля, не без людської допомоги звісно, почала самоочищення. Людська повінь, по яку писав радикальний фінський еколог і антиіндустріаліст Каарло-Пентті Лінкола, досягла своєї критичної позначки. Відтак загроза, котру представляє сучасна технологічна цивілізація, що її мета — комфортне існування, змусила сотні мільйонів людей постати перед доконаним фактом: стиль життя і ставлення до навколишнього світу мусить докорінно змінитися, бо інакше нас вб'є коронавірус (або ще якась згубна інфекція, від появи яко е застрахований ніхто, навіть олігарх чи президент).
Те, що ми спостерігаємо з січня поточного року — швидке скорочення населення планети, — справедливо можна назвати помстою природою, геноцидом за надмірну індустріалізацію, за безконтрольну народжуваність та ігнорування встановленого Богом балансу між людством і навколишнім світом (рештою біологічними видами). Вже згаданий вище Каарло-Пентті Лінкола вважає перенаселення найбільшою загрозою для життя на Землі, раковою пухлину на тілі природи, створеною homo destructivus. «Фундаментальна, згубна помилка полягає в тому, що сучасне суспільство і життя в ньому організовані на основі того, чого хоче окремо взятий самозакохана людина, а не на тому, що добре для нього і природи, знищення якої досягло рівня екологічної катастрофи», — зазначає фінський ідеолог екофашизму.
Проблема, перед якою постали всі мешканці планети у ХХІ ст., полягає у хибності вибраного шляху ще 50 років тому: тотальна глобалізація і віра у людство, історія якого рясніє стількома прикладами жахливих злочинів, війн, вбивств, принижень, тортур і злиднів. Спалах COVID-19 демонструє кривду, завдану нами біосфері, тому-то вірусна хвороба досягла зараз такого рівня (який мали чума та іспанський грип), коли якраз слід замислитися, що нам дорожче: природа або суспільство, збудоване на суперечливому й хиткому фундаменті. Жорсткі карантинні заходи у більшості країн світу і примусова самоізоляція населення — це, насправді, турбота владоможців і мільярдерів про економіку, але аж ніяк не про людей чи пак природу, оскільки збудований ними картковий будинок стабільного глобального ринку за один місяць зруйнувався й наслідки цього наразі важко передбачити.
Який підсумок з вище наведеного, що ж всім нам робити зараз, перебуваючи невільній мізантропії? — Чудову відповідь вже давно дав Каарло-Пентті Лінкола: «Людство втратить принади сучасного світу (рекордні рівні самогубств, виснажливу конкуренцію, безробіття, стрес, страх втратити роботу, відчуження, депресію, потребу у медичних препаратах, тілесні недуги, індивідуалізм, корупцію, злочинність), оскільки не зможе до кінця побороти те, що вище та сильніше від нього — саму природу. Відтак, після вимушеної загибелі тисяч (якщо не мільйонів), з'явиться шанс осягнути нескінченний спектр мистецтв, постане час особисте, справжнє людське життя не обтяжене турботами про фінанси (жадоба до збагачення має лишитися у минулому), але досягти цього можна з усвідомлення простого явища: homo destructivus як надзвичайно експансивний вид homo sapiens не пан, а прислужник природи, звідси безсилість людини реагувати на такі виклики як голод, посуха чи віруси».
Автор — Денис Ковальов
Поки весь світ, окрім звісно РФ, КНДР і подібних їм режимів, намагається боротися з пандемією коронавірусу (COVID-19), на Балканах розгортається власна локальна війна. Нелегальна міграція з країн мусульманського Півдня і Сходу продовжує сунути на Європу з "доброї ласки" чинного президента Туреччини, який відкрив західний кордон. Відтак на передовій опинилась не тільки Греція та Болгарія, але й сусідня Сербія, через яку пролягає шлях так званих "біженців" до омріяної "європейської халяви".
Впродовж останнього року вулиці Белграду і низки інших сербських міст заполонили вихідці з Афганістану, Іраку, Ємену, Пакистану, Бангладешу. Усі вони мандрують Балканами у пошуках тимчасового притулку допоки гостинний Євросоюз не вирішить їх розподілити між своїми членами. Очікування для людей, яким терміново (тут і зараз) потрібна соціальна допомога, є нестерпним, тому вони вдаються до типової для себе поведінки — тимчасові табори для мігрантів перетворюють на кримінальне ґетто.
Уряду Сербії, що має досі не вирішене питання з Косовим, як і простим громадянам, нелегали вже остогидли. Відтак на вулиці міст вийшли так звані "народні патрулі", що спільно з поліцією відловлюють мусульманських мігрантів і в примусовому порядку доправляють у державні табори для тимчасового проживання, вихід з яких дозволено тепер лише за наявності спеціального дозволу. Крім того, на думку пересічних сербів, нелегали з Азії та Африки цілком можуть бути носіями й розповсюджувачами інфекційних захворювань, як от сумнозвісний COVID-19.
На початку цього тижня влада країни, з метою зупинити поширення коронавірусу, запровадила жорсткий карантинний режим. Його порушникам загрожує величезний штраф, хоча мусульман-мігрантів навряд це турбує, як, до слова, і здоров'я оточуючих їх людей. Сербський уряд ухвалив постанову, згідно з якою громадянам рекомендовано перебувати у самоізоляції, при цьому рух транспорту всередині країни досі не обмежено, чим користаються нелегали.
На цій хвилі дедалі голоснішими стають заклики антимігрантських агітаторів. Низка громадських і політичних сил вимагає від влади Сербії негайно розпочати зачистку — депортувати з країни усіх, хто прибув нелегально з Болгарії, Греції, ба навіть Туреччини. Проте існує думка, що уряд не піде на таке жорстке рішення, оскільки на утримання тимчасових таборів дістає чимале фінансування з Євросоюзу, а отже пересічні серби мають поки самостійно боротися з цією навалою чужинців.
На 30-му році відновлення державної самостійності та 6-му році війни з Московією Україна і досі орієнтується на свого сусіда зі Сходу. А тим часом, саме він, як країна-агресор, продовжує визначати семантичний простір для нас, формуючи вигідну для себе ідентичність. Відтак покірних у всьому малоросів (читайте — хохлів), здатних лише витанцьовувати перед глузливим царем у шароварах і жерти до нестями борщ із варениками (читайте — олів'є з чебуреками) вкотре намагаються загнати у стійло, де вже давно чекають Воркута, Колима, Магадан.
Для пересічного громадянина РФ українці — менші брати, котрі потребують любові через примус (до миру і союзу зокрема). А от для політичної верхівки, ми — дешева робоча сила, якою можна легковажити, провадячи варварську дегуманізацію і популяризуючи добровільну відмову від цивілізованості. Цілком зрозуміло, що і перші, і другі бажають нашого винищення, хоч і кожен на свій лад, тому ми мусимо нарешті зробити вибір: «Бути українцями — нащадками княжої Русі, Гетьманату Богдана Хмельницького і Павла Скоропадського, УНР і УПА, чи продовжувати лишатися корисними ідіотами у стратегічних (для нас — доленосних) планах Кремля?».
Оздоровлення нашої нації має початися з деколонізації нашого мислення. Відтак ми мусимо називати речі своїми іменами, як вони є, як розуміємо їх ми — українці, а не ті, хто прагне нав'язати нам свою думку, засобами пропаганди (інформативно) чи силою (військовою агресією). По-перше, що Україна — це Русь, державоутоврююча нація якої (як не прикро) несвідомо прилучилася до появи імперського проєкту Москви (спершу — царського, потім — більшовицького); а по-друге, що уся спадщина, котру нам лишили попередники (від ґотів Германаріха до дисидентів Чорновола, Хмари й Лук'яненка) станом на тепер потребує перегляду відповідно до нагальних потреб українства, яке продовжує стримувати на Донбасі одвічного ворога зі Сходу.
Громадяни України, незалежно від національності й мови спілкування, мають нарешті усвідомити, що відсутність власне нашої пропаганди та сталої державної стратегії грає на руку тих, хто хоче нас загарбати чи зрабувати. Наявна у нас панівна еліта не хоче розбудовувати соборну і самостійну державу, бо гроші та власне майно їм рідніші, скажімо, за вишиванку чи "садок вишневий коло хати". Відтак стратегічний план розвитку Батьківщини мають запропонувати представники освічених верст, так звані "кращі люди" чи "українські брахмани" з-поміж пересічних громадян.
Постає логічне питання: «А чи є зараз такі?». На це відповімо — звісно, що є! Будь ласка, читайте й розповсюджуйте серед друзів і знайомих книги тих, хто пропонує здорову альтернативу недієздатним державним проєктам: "Нація золотих комірців" Ігоря Каганця, "Київ Хунта Сіті" Дмитра Савченка, "Повстання Ідентичності" Дениса і Павла Ковальових, "Орієнтири Спротиву" Ігоря Загребельного, "Народний Гетьманат" Юрія Якуби. На сторінках цих праць знайдемо вичерпний матеріал для роздумів, а головне — пропозиція так званого перезаснування/перезавантаження держави Україна відповідно до потреб її населення на вимоги мінливого часу, тож просто беріть, читайте й пропагуйте своє, а не запозичуйте чуже, і тим більше — вороже!
Підміна понять, маніпулювання фактами, вкидання свідомої брехні в інформаційний простір — це все та решта не перелічених інших ознак формують сучасну пропаганду. Яскравим прикладом слугують агітаційні матеріали Третього Райху і СССР, а віднедавна — телелайно РФ. А тим часом у самій пропаганді (лат. propaganda — те, що підлягає поширенню) немає нічого поганого, якщо вона, звісно, працює задля інтересів нашої нації та держави, відтак її брак навпаки викликає низку невідворотних загроз.
Аби зрозуміти, яка українцям може бути користь від власної пропаганди та її запровадження, як всередині країни (особлива увага на окуповані території), так і зовні (ставка на розвал Московії), пропонуємо взяти до уваги принципи, розроблені ще Паулем-Йозефом Ґьоббельсом. До слова, саме його методику ведення сучасної пропаганди запозичив і значно поглибив Владімір Путін. Тому не дивуймося, що в Україні є багато громадян, для яких інформація, подана кремлівськими ЗМІ, без перебільшення — чиста правда, яку не слід фільтрувати, а тим паче критично перевіряти на достовірність.
Отже, по-перше, пропаганди має бути багато. Людські маси повинні постійно зустрічатися з її носіями, у будь-якій точці простору — чим частіше, тим краще. По-друге, вона має бути максимально простою: «Її рівень повинен виходити з міри розуміння, властивий найвідсталішим індивідам з числа тих, на кого вона хоче впливати». Проста пропаганда діє навіть на тих, хто їй чинить опір — бо розумна меншість буде змушена йти за нерозумною більшістю.
Відтак, по-третє, пропаганда має бути одноманітною: «Повинна обмежуватися лише деякими пунктами і представляти ці пункти коротко, ясно і зрозуміло, у формі простих гасел, які легко запам'ятати. Адже гасло незмінно мусить повторюватися в кінці кожної промови, кожної статті». По-четверте, пропаганда мусить бути однозначною: «Тут немає місця тонкій диференціації, скажімо — "Правда чи брехня! Правий чи не правий!" Адже народ міркує прямолінійно». Ніяких різних точок зору і об'єктивних підходів, ніяких сумнівів і коливань. Тільки рішучість і однозначність! Вибір вже зроблено, тому про нього лише інформують.
Крім того, не варто забувати, що пропаганда має впливати більше на почуття і лише в меншій мірі на так званий розум. А отже, по-п'яте, вона ipso facto повинна бути шокуючою. Тільки в цьому випадку можна привернути увагу, а залучення уваги — це початок пропаганди. Відтак тільки шокуюче нестандартне послання люди передаватимуть і переказуватимуть один одному. Їх потрібно одразу ж здивувати та вразити.
