Пам'ятай Революцію Гідності!

Лише рік тому, 18 лютого 2014 р. почався завершальний акорд Майдану. Високі політикани порадували публіку оксюмороном "мирний наступ" і повели активістів та “Самооборону Майдану” на Верховну Раду, само собою, що провладні спецпідрозділи отримали наказ зупинити ходу. Цього дня почалася вакханалія, яка завершилась розстрілами сотні громадян, згорілим центром Києва та втечею президента. Досі за ці дії не був покараний НІХТО! Починаючи від Януковича, що знайшов собі притулок у РФ, хоча для нього держава давно мала найняти кілера-професіонала, закінчуючи беркутівцями, що стріляли зі зброї по людях. 
   Жоден міністр уряду Януковича-Азарова-Арбузова так і не сів за грати. А садити слід було хоча б за опір революції і протидію Майдану, про конституційний переворот 2010-го р. взагалі мовчу, навряд чи когось покарають за нього.

   Цей день колись став найгарячішим. Цього дня Майдан висів на волосині – по Інституській вже йшла чорна рота Беркуту з автоматами Калашникова. Перші загибелі. Спочатку три, потім вже сім,а далі рахунок вже збився...

   Метро зачинили, аби не дати киянам приїхати на Майдан. Усіх студентів відпустили з пар. Місто волало сиренами, таксисти скориставшись закриттям метро втричі підняли ціни. Сонце сідало,а Майдан вже горів. Не можна описати, мабуть, того німого жаху, який того дня огорнув усіх нас. Згоріли профспілки. Згоріли разом з пораненими, які лежали всередині.

   Екс-міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко по ТБ сказав, що активісти стріляли по беркутівцям, і деяких правоохоронців було госпіталізовано з вогнепальними пораненнями. Було байдуже.... Хай мруть, аби лише помститись за Майдан. Я щиро сподіваюсь, що по наші ментах дійсно стріляли. Як виявилось, після революції нікого з них не покарають... Тієї ночі активісти спалили БТР. Це вже значило щось дійсно велике. Невідомо як Майдан зміг встояти.

  Зранку 19 лютого 2014 р. народилась нова країна: беззбройні люди голими руками захищали Майдан від озброєних бійців "Беркуту" та загонів Внутрішніх Військ МВС. Прості люди,що назавжди увійшли в історію України та світу як Небесна Сотня,не відступили навіть коли мусора відкрили вогонь на враження. Герої вмирали,але так і не пустили "Беркут" на Майдан. В річницю розстрілу Небесної Сотні нам всім треба замислитись: чи досяг Майдан своєї мети? Нами керують олігархи, наш "президент" заради свого бізнесу в Росії зраджує українських військових на Сході, здає російським окупантам віковічні українські землі. В річницю смерті Небесної сотні ми вийдемо на Майдан і привселюдно скажемо, що ліміт довіри владі вичерпано.

  Яке значення мала та вистраждана перемога, яку нібито здобули в 20-х числах лютого 2014 р.? Раціональні дядьки скажуть, що ми нічого не здобули і що взагалі долар буде скоро по 50 грн., ось тоді і поскачемо. Але мабуть, не все можна виміряти матеріально і революції власне для нематеріального розуміння речей і потрібні. Вони допомагають відкинути індивідуальне, матеріальне заради духовного,колективного –пожертвувати своє "зараз" заради колективної вічності.

   Врешті-решт ми нарешті ствердили у собі справжній європейський дух. Це зовсім не права людини і ліберальні цінності середнього классу, а те, через що Європа стала великою і відомою - завойовництво, комбатативний дух і самопожертва. Доки ми не соромимося нових Хрестових походів – лише доти ми можемо вважати себе європейцями. 

   Звичайно, чисті вулиці і огірки в супермаркетах по євростандартах, ось що для більшості зараз символізує Європу. Але чи за ці речі слід йти на смерть? Чи за право купувати картоплю вже чищеною ми готові були скласти свої голови?

   Мабуть, не за це. У Європі такого зараз можуть не зрозуміти, але дух повстання це єдина цінність, яку Європа дала нам повністю. Дух, що стверджує особистість і колектив. Це наша альфа і омега. Затертий до дірок класик сказав, що націю народжує влучний постріл... Агов! Чуєте? Постріл, не реформи житлово-комунального господарства і навіть не електронний уряд. Навіщо народжувати націю, спитаєте ви, адже вона інколи навіть стає на заваді вільному ринкові,який зараз усі так полюбляють?

   Це потрібно, аби коли за вікном гримітиме вибух нової війни, ми відчували себе воїнами, а не менеджерами. Звичайно, менеджмент – надважлива штука. Але куди поділися усі брокери і маклери, де їх знання ринку, коли необхідні ножові вуличні бої з сепаратистами в Донецьку чи в Криму?

   Ми так і не побудували спражню націю. Досі… Але все попереду!

За матеріалами Чорної Ради

Back in the day in Finland

Back in the day, we had communist rebellion, it was in 1918, the same year Finland got its independence from Russian rule. At that same time Russia was going through the same thing, “red revolution”, and even sent few of these commie agitators here, to fight, and to stir up the pot.

   What the commie scum, nor the soon to be Soviet Russia did not know was, that Finnish people hated communism, and wanted nothing to do whit it. Finland was nationalist country back then. In fact, it started a brutal civil war, where mercy was not given nor asked. Countless people, red and white but mostly red’s, were killed, persecuted and eventually the communist rebels was gathered to concentration camps, where they were executed, starved and battered, though eventually they were let go. It´s an ugly part of my country´s history in many ways, but never the less; Heroic!

   One man stood above all others, High Commander Marshal Mannerheim, who led the White’s (The nationalist volunteer paramilitary) and a few good German volunteer´s in victory against the scum who wanted Finland to go to same road that the Russia was going, straight to shit hole, to communism. When I say brother fight’s brother, I mean it, the reds of Finland were brothers, but they were badly brainwashed by these agitators of communism, and took up arms, and thus sealed their destiny. They crossed the line where brotherhood no more means nothing, they became the enemy, enemy of the whole nation, enemy of the state, and most of all they were enemy’s of our culture, of what it is to be a Finnish man and woman.

  The point here is, that this war was orchestrated by the communist agenda, dangerous brainwashing ideology from the east, that makes no sense in real life, and is just another power tool for the “man behind the curtains”. And who is this “man” these days, Putin! Pulling the strings, stirring up the pot, making brother turn to enemy´s side, creating chaos to gain power...

When the civil war in Finland happened, there was only one thing that saved the nation; Brotherhood of Nationalism, that burned inside every decent Finnish man and woman, but sadly that flame has almost died out in Finland, whit the coming of soft values and liberal agenda, that favor’s giving in to Islamist’s, communist’s and whatever the fuck’s demand’s, and the country is going down, fast!

   Nationalism should be woken up in Finland, before it’s too late! Before the element’s dangerous to our nation’s health comes to power. I see Ukraine as a 21th century’s front line against the culture-breaking and decadent ideologies of eastern effect. This is the reason I give 100% support to the real hero’s of this fight, Regiment “Azov”, “Misanthropic Division”, and all the battalion’s fighting the real enemy. 

   Let’s hope that the Ukraine’s own red rebellion end´s the way it did in Finland; Rebel’s sent to the concentration camps, and Independence won from the separatist scum. Let them day-dream of Soviet Union in shallow grave. Glory to Ukraine! Personally, I will continue to support the cause, and see the “Azov” and “Misanthropic Division” as beacon of hope for white Europe! This is not the least because of the trend I see in my country’s politicians, that of being afraid of Putin’s Russia, and thus deter of making strong statement’s and act’s against that decadent and despicable regime!

   There was a time when my country, Finland, took up arms and went to war against Soviet Union bastard’s, just like Ukraine’s Nationalist’s are doing now, but that´s another story, and that was back in the day in Finland.

   Glory to Ukraine!

Author – Santtu R. / ”Malus”

Чого насправді хоче Путін?

Протягом тривалого часу значний відсоток українського суспільства не помічав московської небезпеки. Хтось мав скалічений, колоніальний світогляд, невід’ємним елементом якого був міф двох (або трьох) “братніх народів”. Хтось вважав, що часи московського імперіалізму минули. Хтось узагалі не задумувався над подібними проблемами. 2013-2015 рp. відкрили багатьом українця очі. Проте, як це часто буває, денне світло засліпило, не давши побачити справжнього стану речей.

   Я не претендую на істину в останній інстанції, проте аж ніяк не можу погодитися з поширеними стереотипами щодо поточної московської агресії та планів Путіна. Серед цих стереотипів можна виділити наступні:

   1) Путін хоче захопити всю Україну, причому йдеться не про встановлення політичного диктату, а про буквальне захоплення, окупацію з перспективою подальшого територіального приєднання.

   2) Сьогодні через конфлікт в Україні між Москвою та Заходом відновлюється Холодна війна.

   3) Потенційний об’єкт путінської агресії – уся Європа.

   Загалом, те, що такі стереотипи існують – це не так вже й погано (якщо для деякого відсотка громадян такі стереотипи є межею україноцентричного думання, їх потрібно було б створити). Одначе плекання цих стереотипів може мати доволі негативні наслідки.

  Спробуємо подивитися на московську агресію проти України очима Заходу. На тлі геополітичного бандитизму США, які не гребують повною окупацією незалежних держав, московська агресія – це дрібничка. Москва не вперше воює на чужій території. Прикладами є Грузія (Абхазія та Осетія), Арцах та Придністров’я. Тут ми бачимо дії, симетричні діям Заходу відносно Сербії (Косово). Є лиш один нюанс: вперше після падіння СССР Москва вдалася до прямої анексії чужої території (Крим). Щоправда, реально високий рівень підтримки Росії на Кримському півострові, поєднаний із пасивністю Києва (так, наче Крим йому не належав), підвищили в очах світових гравців рівень легітимності дій Кремля.

   Хочемо ми того чи ні, нинішня Україна з точки зору сильних геополітичних гравців є недодержавою, державою-олігофреном, що не володіє повноцінною правосуб’єктністю. Її сутність – бути буферною зоною, таким собі відкритим акціонерним товариством, власник контрольного пакету акцій якого періодично змінюється. Після Майдану та усунення від влади Януковича більша частина акцій України нібито повернулася Заходу. Путін із цим не погодився і став на шлях реваншу. Для Заходу в цілому це аж ніяк не оголошення Холодної війни і навіть не порушення існуючого status’y quo – це всього лиш новий етап конкуренції.

   Для Німеччини та Франції нинішня війна в Україні – це всього лиш економічні ризики. Здавалось би, надмірні амбіції Путіна мали б серйозно стурбувати Америку. Проте у США президентом є ультрадемократ Обама, для якого культурний імперіалізм, здається, значно важливіший за політичний. Був би при владі республіканець – ми могли б очікувати серйозного клінчування. Наразі ж ми маємо те, що маємо: “чорношкіру Лісу Сімпсон”, як слушно висловився Олександр Маслак, і тиск на нього з боку республіканців.

   З огляду на змальовану щойно ситуацію ми можемо говорити, що Путін грає в межах дозволеного, не перетинає планку “беспредела”. Крим анексовано мирним шляхом, анексія легітимізована нехай і карикатурним, але референдумом. На материковій Україні ведеться “гібридна”, а не відкрита війна. Таким чином політика Путіна не порушує status’y quo, не руйнує вавилонську вежу нового світового порядку, не заперечує закріплену за Штатами роль світового жандарма (звісно, далеко не всесильного).

   На мою думку, основні бажання Путіна відносно України цілком описуються прийнятим з подачі Порошенка законом “Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей” та результатами мінських домовленостей 12 лютого. Цінністю-в-собі для Путіна була анексія Криму (по-перше, суттєве підвищення рейтингу і консолідація суспільства, по-друге, реалізація потреб, що випливають із геополітики, спертої на метафізику історії). Тепер же Путін має можливість повернення собі контрольного пакету акцій всієї України.

   Про “Новороссию” та похід аж до Львова мріють наркомани та імперці-ідеалісти. Путіну ж буде достатньо реалізації вище згаданого закону та готовність Києва йти на подальші поступки (див., зокрема, п. 11 “Комплексу заходів по виконанню Мінських домовленостей”). Судіть самі: заколотники отримують амністію, легалізуються під виглядом “загонів народної міліції” і зберігають фактичну владу в регіоні. Регіон економічно інтегрується в Росію. Московські інтереси в Україні закріплюються на конституційному рівні (у разі відсутності поступок з боку Києва “ополчение Новороссии” продовжує наступ у західному напрямку). Таким чином Москва повертає собі контрольний пакет акцій.

Автор – Ігор Загребельний

New Reconquista or the Holy War of the Ukrainian Nation

The epoch, which we used to call “The First War of Independence”, today is needed a new historical reading. Many people used to talk about those bloody First War of Independence years mainly in the sad intonations defeated and humiliated. We often impose populist or “national-democratic” version of Ukrainian history, where all our history is described as a series regular defeats and masochism try to present as the basis of our national character. This poor theory leads to question, that all heroic and militant deliberately removed from Ukrainian history, while defeat so “tastes” politically and become to “anchor points” of our history.

   For example, in the First War of Independence we see many interesting things. We see the painful collapse of illusions of several generations of intellectuals who hovered in impotent fantasies about peaceful coexistence of nations and of Ukrainian autonomy within the “democratic Russia.” We see the failure of all hopes for any external help Ukraine. We see the bloody Bolshevik barbarism. We see nasty knife in the back of our nation, which she put her cunning Entente destroying the West Ukrainian People's Republic or UNR, armed with rabid anti-Ukrainians Russian White Guards and even forbidden to sell drugs and surrounded Ukrainian People's Republic.

   We see the phantom elite that was unable to grow to a level which has grown whole Ukrainian nation. We see that in the Ukrainian war fought against all. Against the Red and White Moscow against Poland, against Entente against the rest of smaller predators that were tearing Ukraine apart. It was our Holy War, the Reconquista, the war against the whole world. For the very life of the nation, according to her right back in world history after centuries of sleep.

   Ukrainians have lost the war, though fought like mad. Although several were close to victory, but the scarcity of politicians, their lack of constant readiness to go to the end, the thirst for revenge, has meant that the victory slipped from the hands in the last moments.

   The First War of Independence showed how tragic is the lack of a true elite of the nation, ready to take responsibility and right to a million. That poor, bourgeois outlook for people at the helm of the UPR led her to defeat. Mediocre writers, scientists nursing desk, cynical populist, cowardly “real politics” in this human material will not create a genuine elite! Fanatics, supporters of voluntarism, ruthless young romance – that someone was missing among the elite of the time! At least a dozen such violent on the mountain itself – business and be done! Total Ukrainian Reconquista would be victorious!

   The war in which the whole world against you, play no shame. Especially if you are not surrendered, did not raise the white flag, but instead raised the battle flag that says – «Will Ukraine or death!». Eugen Konovalets did not give up, as well as Yulian Holovinskyi, Mykola Mikhnovskyi, Averkiy Honcharenko, chieftain “Black Raven”. As the enemy did not give up thousands and thousands of others, known and unknown, which war against Ukraine on the whole world lasted for many decades.

   Age of 1917-1922 years will remain in our memory not through political nonentity type of Volodymyr Vynnychenko and Co. and their idle tales and extravaganza of national liberation struggle in which ethnographic mass melt in the nation as “iron into steel”. Street fighting in the winter Kiev, held Sich Riflemen ruthless suppression of the anti-Ukrainian rebellion in the factory of the “Arsenal”, the legendary Zaporizhzhya army Corps of UNR, which broke in tow than one enemy division, triumphant Crimean campaign Bolbochan, lightning November coup in Ukraine, Chortkiv offensive Ukrainian Galician army, yellow-retaliation blue terror which staged a bloody red invaders haidamaks Cold Ravine or Kholodnyi Yar and other Ukrainian insurgents throughout Ukraine.

   Most people have the necessary conclusions from that war. UMO, UNO, and then the UPA – that's the best lesson that could only be done with the war against Ukraine around the world. The real elite, leading a nation at war – only because of this we left the twentieth century the winners! We stood in the stormy ocean afloat despite any storms that have dropped to the bottom of many stories. But not us!

The history of the First Ukrainian War of Independence

   Today we are faced with a task similar to the tasks faced by Ukraine in those years. Formal “nation-building”, which leads us to the abyss, or complete national and social revolution that will bring Ukraine into world leaders? Post occupation oligarchic or pseudo new national elite? Ukrainian nationalists already know the answers to these questions remained to put them into practice.

   Then, the new nationalist Ukraine, the memory of our holy war years 1918-1922 will be a constant reminder of the greatness of our nation, who took the challenge and fought for years against all. For themselves and their sacred right to own triumph…

Author – Kalev Korpinen

"Навароссії" не існує, є лише Україна!

Напевно, багатьом людям, навіть Українським патріотам, за буденним життям, сімейними та професійними справами лишається не так багато часу на пошук інформації і осмислення того, що відбувається зараз на сході – Донецьку, Луганську і неконтрольованих Українських землях біля них. Навіть військові, що б’ються там за нашу землю і мир для Українців Донецької і Луганського країв та безпеку решти Українців у тилу, не завжди чітко уявляють, що ж там відбувається у цих “республіках”.

   Ніяких “республік” насправді не існує. Явища, що називають “Новороссия”, “ДНР” та “ЛНР” не мають ознак ані державності, ані сепаратизму (не дотягують). Ніякої самобутності, ніякої самостійності вони не мають. Виплати отримують з України, воду, світло, тепло – теж. З нею і воюють. Ані власної культури, ані мови, ані єдності між собою там не спостерігаємо. Те, що вони називають культурою чи традиціями яскраво демонструють їхні “весілля” – п’яні збочені дебоші. Їхня самобутність – це тільки ненависть до мало не всього світу, а особливо України.

   Жодних власних армій ці збіговиська не мають. Їхня “армія” – це купка мародерів, з якою пліч-о-пліч воює армія РФ. Війна, яку розв’язали проти нас, користуючись моментом політичної нестабільності після краху влади Януковича – це війна артилерії. Основний фактор цієї війни – артилерійські обстріли. Зіткнення піхоти зі стрілецькою зброєю – рідкість. Такі воєнні епізоди були під час утримання позицій у Донецькому аеропорту та під час штурму будівель. Загалом – це рідкісне явище.

   Кожному має бути ясно, як ясно військовим, що шахтар чи офісний менеджер не здатний миттєво опанувати оперування реактивною системою залпового вогню “Град” чи важкою вогнеметною системою “Буратіно” на базі танка. Це важка артилерійська зброя, смертельну дію якої відчувають на собі солдати ЗСУ, Національної гвардії України, батальйони МВС, добровольчі формування і що найбільш трагічно – мирні Українці.

  Саме такою зброєю війська РФ обстрілюють Українські позиції і населені пункти Донеччини і Луганщини. Саме такою зброєю 13.01.2015 p. під Волновахою були вбиті пасажири автобуса і численні жителі Маріуполя 24.01.2015 p. серед яких навіть кількарічні діти.
   Це справа рук професійно укомплектованих досвідченими військовими розрахунків важкої артилерії. Це вже підтверджено численними доказами у ЗМІ і соцмережах – Українців вбивають безчесні тварини – регулярні війська дикої і спраглої до крові московської держави. Без жодного почуття сумління, без жодного співчуття…

   Без жодної військової честі чи совісті вони зі своїми прихвоснями-“ополчєнцамі” звинувачують у своїх смертних гріхах – убивстві Українців – самих же Українців. Вони знімають на відео, хизуючись, понівечені тортурами трупи наших героїв, що боролись не за щось чуже і не за винагороду, а лише за безпеку своїх осель і сімей та мир для донецьких і луганських співвітчизників. Обов’язковою умовою цього миру є відсутність на сході України чужих військ і злочинців, які стали на їх сторону. Інакше – вся Україна запалає вогнем смертей і руйнувань, спричинених ненавистю москалів до всього Українського і до моралі, вищої за їх примітивну варварську мораль – захопити, пограбувати, знищити.

   Прикриває ці ганебні нелюдські злочини купка низьких і підлих “міністрів народних республік” і “апалчєнцов”, яких набрали серед місцевих і присланих з РФ бомжів, алкоголіків і асоціальних елементів. Їм вручили автомати, стрічки і обіцянку грошової винагороди за “сопротівлєніє украм”.

   Саме місцеві зазомбовані московською пропагандою люди поширюють нісенітниці про “каратєлєй”, що вбивають своїх же співвітчизників з неясної причини. Саме вони використовують у якості доказів цих нісенітниць убитих ними ж Українців і їхні поруйновані будинки. Саме ці люди проголошують “народне” бажання відокремити Українську Донеччину і Луганщину від України, аргументуючи це тими ж доказами – смертями, що на руках них самих і військових РФ, чиї шеврони, посвідчення, артилерію і танки уже десятки або навіть сотні разів ми спостерігали на території України. 
   Звісно, для них це не аргументи. Вони оголошують це брехнею "кривавої фашистської хунти", оскільки самі знають реальний стан речей. Вони чітко усвідомлюють своє завдання – спричинити якомога більше кривавого хаосу Українцям, а особливо жителям Донеччини і Луганщини, які тепер хочуть лише одного – миру у своїх оселях та на вулицях і спокою від терористичних банд і ворожих обстрілів.

   У Донецьку ж відбувається повний хаос. Банди терористів, серед яких “Оплот”, “Народная полиця”, “Батальон Восток” та інші, ділять райони, якими вони “заправляють”. Вони грабують і визискують підприємців, продавців на базарах і простих людей. 
   Вже давно ми перехоплюємо розмови цих угруповань, до яких звертаються прості донеччани і просять повернути своїх рідних, яких ті просто “забрали”.

   На блокпостах ці терористичні угруповання відбирають у мирних жителів автомобілі, гроші, документи і мобільні телефони. Те, що відбувається у Донецьку – цирк. Кривавий цирк. Для донеччан організували цілу виставу з фальшивою республікою. І все у ній фальшиве: фальшива незалежність, фальшиве керівництво, фальшива поліція, фальшива самостійність і фальшиві ополченці-захисники. Люди, які повірили у цей театр абсурду мають шанс дуже швидко зрозуміти, що денеерівці – це звичайні московські наймані бандити і злочинці, завдання яких – сіяти хаос і горе для прикриття банального і віроломного військового вторгнення РФ в Українську державу. Але цей шанс – єдине, що ми, Українські військові, маємо намір у наших донецьких і луганських братів забрати. Це огидне збіговисько найманих злочинців, окупантів і вбивць буде викинуте з Донбасу, або просто знищене.

Автор – побратим "Вирій"