Втрачені можливості добровольчого руху

Рік тому один із засновників батальйону "Донбас" Семен Семенченко оприлюднив власну стратегію територіальної оборони України. Він запропонував організувати ешелоновану систему — зміцнювати не тільки підрозділи, що перебувають у зоні бойових дій на Сході, але й вибудувати стратегічні межі у так би мовити мирному запіллі. Правильні, дуже правильні речі актуалізував та тільки пусте це все...

   Не будемо кривити душею — українські пасіонарії, що рушили на фронт весною-влітку 2014 р. ще тоді проґавили свій шанс. Всій цій камарильї, що перебуває після Майдану при владі озброєний народ, самоорганізованість громадян, патріотизм страшніші за московитські танки, окупацію та руїну. Страшніші за Вову Путіна, що тільки й вміє, аби погрожувати.

   Бо такий народ, що має в руках хоча б пістоля, може спитати у цих ворюг та їхніх представників у Верховній Раді та Кабінеті міністрів, у чергового рятівника-Президента за розграбовану за майже 30 років Неньку-Україну. А тим часом, той самий кремлівський карлик з ними ж однієї крові та плоті. Він такий самий ворюга і совок — рідна душа, не те що той сякий-такий нарід.

   А "ветеранський рух" чи пак добровольчо-волонтерський рух, спитаєте ви? — Ну покладімо руку на серце: нема його. От нема і все тут! Є розпорошені гуртки з цілком шкурними інтересами з-поміж колишніх учасників бойових дій. Земля, пільги, пенсії, соціальні виплати та програми, політичні ґешефти, зі, знову ж таки, "прикоритними танцями" — ото і все навколо чого обертаються всі їхні інтереси.

   Залиште свої мрії та надії про вільні загони озброєних молодих ветеранів, на кшталт німецьких "Freikorps" чи "Stahlhelm". І про територіальну оборону, в решті решт. Погляньте і послухайте, що говорять ті, хто донедавна "душу й тіло клав за нашу свободу": «Народ мені винен! Держава мені дай, бо я ворога мочив, я воював». Ото і вся риторика.

   А ще, деякі так звані "ветерани", що не знайшли себе у мирному житті, взялися за пошук грошей. А в кого ті гроші? — Абсолютно вірно, у точку, я б сказав! У тих, хто розпилює бюджет на районних державних і не дуже посадах: від якогось районного чи міського чиновника до народного депутата і міністра. Ну звісно, іноді можна і погомоніти, що війна, що хлопці гинуть, а ви, сволота така позабували! Що от якби по тим зажерливим тиловим пацюкам та й з БМ-21 "Град" вжарити, щоби прочуняли... а те, що самі вже тими пацюками поставали, то таке.

   Я оце подивився на весь той нещодавній "ветеранський" гендель навколо того червоно-чорного прапора біля обласної державної адміністрації у Дніпрі й просто очманів. Подія, сама по собі, нейтральна. Аж ні! — Наша заява, не наша заява, ми "за", ні — ми "проти"! Три дні суперечок, сварок. І між ким, між своїми: «Не дамо втягнути себе в маніпуляції та спекуляції!». І пішло-поїхало...

   Це, взагалі, те, чим має займатися Рада ветеранів московсько-української війни? Це та подія, на яку ветеранам взагалі варто було б увагу звертати? Чи чиїсь політичні інтереси обслуговують браві воїни АТО/ООС? Бляха-муха! Та вони між собою про якийсь флагшток із прапором домовитися не можуть, про які загони "Freikorps" чи територіальної оборони, швейцарські чи ізраїльські моделі мова?!

   А, ну так, ще вони записали якесь страшенне відеозвернення до Володимира Зеленського. Погрожують йому бунтом, новим Майданом через "очолюване ним повернення" прокремлівської наволочі до влади. Ага, ніби не за попереднього президента у політику вигулькнув кум Вови Путіна і решта українофобів. Ото і вся діяльність.

   До речі, а подібні суто політичні демарші — це теж справа, якою має займатися Рада ветеранів? Чи вона створена для того аби обслуговувати політичні амбіції конкретних осіб? Коли займеться ця Рада об‘єднанням ветеранів і створенням ветеранського руху, а не виступатиме танцпідтримкою у чергового політичного афериста? Чи, хоча б, розв'язуватиме проблеми травмованих на війні бійців, медиків і волонтерів? За сприяння обороні України я вже мовчу. Там цим і не пахне.

   Хоча, про що це я розмріявся?! — Це ж всього-на-всього дорадчий, консультативний орган, який фактично позбавлений будь-яких можливості щось вирішувати як на рівні громади (села, міста), так і на рівні всієї держави. Толку від нього, як з козла молока. А ви й далі сподівайтеся на нездійснений український "Freikorps".

За матеріалами "Реваншу"

Степові кентаври з лав підрозділу "Сармат"

В останні дні грудня безліч людей підбивають підсумки року і згадують те, що не вдалося здійснити з раніше запланованого. Радий, що попри істотні суспільно-політичні зміни в країні, нам вдалося реалізувати свій просвітницький проєкт. А це — 2 місяці фільмування і пошуку додаткових відеороликів; 5 місяців монтажу і корегування звукових ефектів; згаяні тижні, щоб вкластися у власний термін...
   Висловлю нині непопулярну думку про те, що новітній український добровольчий рух став справжнім феноменом. Це визнають як наші вороги на Сході, так і наші партнери на Заході. Радий, що зміг долучитися до цього феномену і стати співучасником нині легендарної української військової формації — "Сармату".
   У цілому видалася нелегка, але потрібна праця з метою увічнити бойовий шлях маловідомого українського добровольчого підрозділу "Сармату". Про бійців, з цього військового формування казали, що вони ніколи не були на передовій московсько-української війни. Їх не визнавали та цурались через їхню жертовність і безмежну любов до України.
   А проте, саме вони були тими добровольцями, які першими стали на захист Батьківщини, коли ворог прийшов загарбати нашу землю весною 2014 р. Вони є ті, для кого війна не була лише словом у підручнику з історії, але щоденним Чином. Без сумніву вони — живе втілення козацького духу, відчайдухи, яких не злякав і не зломив наш одвічний ворог.

Документальна стрічка "Степові Кентаври"

   Степові кентаври підрозділу "Сармат" — воїни, чий героїчний Чин увійде у новітню історію України. І наша документальна стрічка — своєрідна посвята їм, мужнім захисникам. Це також наша подяка за пролиту на Сході кров в ім'я української самостійності та соборності!

Автор — Денис Ковальов

Чому окупований Донбас — гангрена на тілі України?

Чим довше триває гібридна війна, тим частіше виникає думка, що окупований Донбас — наче гангрена на тілі України. Про це знають всі, але постає ряд питань, головне з яких: що ж з цим робити? І ось тут існують можливі варіанти...
   Варіант перший — залишити все як є та спробувати відгородиться від сепаратистських квазідержавних утворень "залізною завісою", намагатися будувати "щасливе майбутнє" без цих територій. За теперішнього розвитку подій між Україною, РФ та її маріонетками ("ДНР/ЛНР") окупований ворогом Донбас перетвориться з гнійника на ракову пухлину, яка буде збільшувати свої хворобливі метастази на мирну українську територію. Тому кремлівський сценарій 2014-го може бути реалізований у найближчі роки — Схід та Південь самовільно відійдуть окупанту і не факт, що вдасться утримати уражені цими новими метастазами території України.
   Варіант другий — спробувати домовитися з сепаратистами та їхніми кремлівськими кураторами. Але домовитися про мир можна буде, тільки прийнявши умови Москви, які полягають в "особливому статусі Донбасу" (іншою мовою Україна стане федеративною державою під протекцією РФ). Москва та її маріонетки на Донбасі від такого розвитку подій будуть тільки раді: наприклад, РФ перекладе фантастичні витрати, пов'язані з утриманням скаліченого війною регіону на наші з вами плечі; утримувати громадський порядок та бути владою на місцях продовжать ті, хто роками вбиває наших громадян з ненавистю до всього українського; на додачу до всього, у Верховну Раду увійде натовп "депутатів"-сепаратистів, які об'єднавшись з уже наявними колаборантами, просуватимуть кремлівський сценарій з ліквідації України як суверенної європейської держави.
   Виходячи з вище сказаного, залишається тільки третій варіант — військовий. Це найоптимальніше вирішення ситуації, яка склалась на буремному Сході. Так, він найскладніший і жорсткий, але він єдиний з усіх можливих варіантів, що дає надію на розв'язання питання по Донбасу на користь України: наступ українського війська по всьому фронту повинен бути в стилі "Blitzkrieg", тобто приховане зосередження сил, котрі значно перевершують противника із застосуванням всіх наявних у розпорядженні ЗСУ та ГенШтабу засобів і ресурсів; населені пункти та осередки опору ворога мають бути блоковані, а основною метою буде блискавичний вихід на українсько-московський кордон.
   Однак слід розуміти, що РФ завжди зможе (спираючись на свої ресурси) перекинути будь-яку кількість військ і техніки, щоб не допустити розгрому квазіутворень "ДНР/ЛНР". Тому, після виходу на державний кордон, в найкоротші терміни повинна бути створена "лінія відчуження" глибиною в 30-40 км, котра повинна стати зоною тотального мінування за прикриття максимальної кількості української артилерії та засобів ППО. Зрозуміло, про наявність, будь-якого мирного населення на даній території мови бути не може.

   Виконання всіх цих заходів дозволить не поспішаючи покінчити з блокованими сепаратистами, а потім "вдумливо" навести лад на тимчасово окупованих територіях Донбасу. До слова сказати, подібна тактика була успішно застосована Францією в Алжирі! Там теж вдалося навести порядок з терористами, які засіли у містах: тільки після створення мінних полів і зон відчуження на кордонах з Марокко і Тунісом, звідки йшло постачання арабським сепаратистам, військова складова війни в Алжирі однозначно завершилася перемогою Франції.

За матеріалами "Sarmat.Today"

Добровольці – нащадки воїнів-героїв

Війна для сучасної людини стане останнім вольовим спалахом осягнення власної сутності. Війною ми відокремлюємо себе від "іншого", що допомагає нам набути справжнє єство. Подіями на Сході держави Україна ми відокремлюємо себе не тільки від "російського", а загалом – від несправедливості.
   З кожним пострілом ми закріплюємо за собою тезу: «Ми – не росіяни!», також «Ми – не глобалізована несправедливість!», а значить ми маємо власну правду, цінність якої значно більше за національні обставини, але в першу чергу – національні. У той час, коли західна цивілізація закликає нас усіляко прагнути компромісів, давайте визнаємо, що ми не обороняємось, а воюємо.
   «Не треба виправдовувати війну», – кажуть... Дійсно, не треба, бо вона не потребує жалюгідної раціоналізації у жодних її проявах. Водночас, запропоновані компроміси стануть лише конкордатом з неправдою.
   Нині ми переживаємо новий оберт історії національно-визвольних змагань, який дарує нам воїнів. Кожен, хто доторкнувся до війни – здобув власне буття, став ближче до істини та правди, а ті палкі голови, хто сміливо піддається тяжінню до збройної боротьби, вільно тягнуться на вогонь протистоянь, – заслуговують додаткової честі та слави.
   Жодних компромісів – вони роблять нас частиною неправди! Більше війни – менше жалюгідного забуття у мареві фальшивих ідей! Полюбіть війну та обирайте війну. І жінки, бережіть палкі голови чоловіків, проте категорично ніколи не ховайте їх від драматичних розгортань історії!

Автор – Олександра Скляр

"Перемир'я" і війна у Донецькому степу

Тиждень тому мої друзі Ярема Галайда та Анастасія Кузнецова відвезли мене в зону ‪АТО‬ для появи в мене творчого натхнення. І в них це вдалось!

   Рівно 8 днів пробув я на базі підрозділу "‪Сармат‬" Руху за ‪‎Гетьманат‬ у селі Водяне поблизу Донецька, чув розриви мін та далекі перестрілки. Але все це стає таким далеким, коли бачиш навколишню красу донецького степу з його штучними горами - териконами!
   Дорога від Січеслава до місця призначення була довга, адже донецький напрямок обліпили блок-постами для конролю та безпеки українців, тому замість 2-х годин на дорогу було витрачено 6. Але воно було того варте!

 Краса нашого східного степу та щогодинні каравани військової техніки зі сходу на захід і навпаки, повертали нас у минуле, коли князі київські з дружиною ходили сюди бити хазарів, половців, печенігів та орду...
   З того часу пройшло майже тисячу років, а ми й досі воюємо з ордою в донецьких степах, який і досі животворить. Попри так зване "перемир'я", бойові дії не стихають, але це не зупиняє природу... Вовки, лиси, фазани, орли, зайці, сови та миші - ось лише невеликий перелік звірів, що мешкає у степу поблизу розбомбленого Донецького аеропорту...

   Війна‬ повернула степу його природну насиченість - звірі плодяться і розмножуються, а свої нори роблять поблизу знищених москаліми українських хат у Первомайському та Невельському. А найголовніше, що українські захисники на передовій, мирно співіснують з відродженою фауною донецького степу, яка щодня набирає міць. Наші вояки, які тримають Східний ‪фронт‬, захищають не тільки Україну, її громадян та владу, але й ту красу природи, якою нашу землю наділив всевишній.

   Розуміючи, що кожна подальша спроба поневолити українців збройним шляхом для москалів стає неможливою, окупанти будуть не тільки зомбувати мирне населення, а й плюндрувати своїми "Градами" нашу землю, наш донецький ‪‎степ‬.
   Але Україну так просто не здолати! Нехай ми не живемо у часи Русі чи козаччини, нехай нашу чергову визвольну війну очолюють не Аскольди чи Виговські, проте ми знаємо свою справу і будемо робити її правильно. Адже сьогодні на Донбасі вирішується доля наступних поколінь українців, яким ми маємо подарувати життя на мирній українській землі і показати, що наша національно-визвольна боротьба не є марною, а споконвічною метою української нації.
   Слава Україні!

Автор - побратим Ревуч