Українські землі у фокусі нацистсько-комуністичного гендлю

   Напередодні Другої світової війни українські землі входили до складу чотирьох держав: СРСР, Польщі, Угорщини та Румунії. Тому "українське питання" було не лише проблемою українського народу, а й одним з найважливіших у передвоєнній міжнародній політиці. Драматизм ситуації полягав у тому, що багатомільйонна європейська нація стала об’єктом безсоромного торгу на "дипломатичному ринку".

Два україножери – Гітлер і Сталін

   Ініціатором гендлю виявилася нацистська Німеччина – Третій Райх, яка, потребуючи спільників для реалізації своїх експансіоністських задумів, вирішила здобути їх коштом українських земель. Першою жертвою стала Карпатська Україна, яку зухвало було віддано на розтерзання Мадярщині (фактично відлік Другої світової війни для українців розпочався 13 березня 1939 р.). Ще вдалішими мали стати наступні "торги", адже значною мірою за рахунок Західної України Адольф Гітлер планував окупувати Польщу, унеможливити формування антинацистської коаліції, про яку в той час домовлялися Англія, Франція і СРСР, перетворити СРСР на свого тимчасового союзника; створити стратегічний плацдарм для нападу на той же СРСР.

   Як виявилося, розрахунки фюрера справдилися. Вже 23 серпня 1939 р. між Німеччиною і Радянським Союзом було підписано договір про ненапад (відомий як "пакт Ріббентропа–Молотова") терміном на 10 років та таємний протокол до нього, за яким Європа фактично була розділена на сфери впливу між двома тоталітарними режимами – нацистським і комуністичним. Зокрема, передбачався поділ Польщі, згідно з яким до СРСР мали відійти західноукраїнські та західнобілоруські землі.

4-й поділ Польщі у вересні 1939 р. (сучасна польська репродукція)

   Довгий час комуністи виправдовували альянс з нацистами необхідністю відвести воєнну загрозу від своєї країни. Насправді ж, радянське керівництво на чолі з Йосіфом Сталіним прагнуло спрямувати німецьку агресію на Захід, насамперед проти Великої Британії та Франції, щоб дочекатися, коли "капіталісти перегризуться між собою", а тоді, за словами колишнього радянського розвідника Віктора Суворова (Резуна) – «оголосити себе Визволителем Європи, замінивши коричневі концтабори червоними».

   Однак, все вийшло з точністю до навпаки: в результаті відмови Радянського Союзу від дальших переговорів із Великою Британією та Францією про формування антинацистської коаліції (щоправда, вина за зрив переговорів лежить і на згаданих державах, оскільки вони постійно зволікали з підписанням договору) та у зв’язку з наступним перетворенням Польщі на стратегічний плацдарм нападу Німеччини на СРСР, початок німецько-радянської війни став значно ближчим.

Спільний парад Вермахту та РСЧА в Бересті

   Безпосереднім наслідком німецько-радянських домовленостей була збройна агресія 1 вересня 1939 р. Німеччини проти Польщі, яку підтримали її союзники: Велика Британія і Франція. Так вибухнула Друга світова війна, найжорстокіша в історії людства. 17 вересня під приводом захисту "єдинокровних братів" у війну вступив СРСР, чого Польща явно не сподівалася. В результаті, вже 27 вересня Варшава капітулювала. У Бресті, Гродно, Пінську, Перемишлі та в ряді інших міст відбулися спільні паради союзних військ – радянських і німецьких.

   Отже, СРСР своїми діями не тільки сприяв розв’язуванню Другої світової війни, але й на її початковому етапі став фактичним союзником нацистської Німеччини. Союзні відносини не обмежувалися лише розгромом Польщі. Як тоді, так і пізніше, коли Велика Британія, Франція, Бельгія, Голландія та інші західні держави воювали проти нацизму, Москва активно допомагала Німеччині, зокрема постачаючи їй необхідні стратегічні матеріали, сировину та хліб, що у 1940 р. становили 40% всього радянського експорту на зовнішній ринок.

Англійська карикатура на радянсько-німецьке зближення (1940 р.)

   Тісне радянсько-німецьке зближення, що відбувалося на основі тоталітарної сутності двох режимів, зневаги до прав людини та міжнародного права, засвідчили укладений 28 вересня 1939 р. новий договір про дружбу і кордон та секретні протоколи до нього, які уточнювали розмежувальну лінію між СРСР та Німеччиною – "лінія Керзона" і формально підтверджували включення західноукраїнських та західнобілоруських земель до складу СРСР. Протягом піввіку СРСР заперечував сам факт укладання таємних договорів з Німеччиною, прагнучи уникнути відповідальності за співучасть у розв’язанні Другої світової війни.

   Радянсько-німецькі домовленості створили також сприятливі умови для вирішення проблеми Північної Буковини та Бессарабії. Тому 28 червня 1940 р. СРСР, погрожуючи Румунії війною, змусив її відмовитися від цих споконвічних українських територій, населених переважно українцями. Ухвалою Верховної Ради СРСР від 2 серпня 1940 р. Північна Буковина та Бессарабія ввійшли до складу Радянської України. Приблизно в той же час Радянським Союзом було захоплено Латвію, Литву, Естонію та під час війни з Фінляндією частину Карелії, Виборґ і отримано в оренду на 30 років о. Ганко (загальні втрати Червоної армії в ході радянсько-фінської війни становили понад 412 тис. чол., з них, за оцінками фахівців, від чверті до третини становили етнічні українці та вихідці з радянської України, фінської армії – понад 70 тис. чол.).

Україна на початку Другої світової війни

   У цілому, в результаті приєднання нових земель, територія УРСР розширилася до 565 тис. кв. км, а її населення збільшилося на 8,8 млн осіб і становило на середину 1941 р. 41 657 тис. громадян. На новоприєднаних землях було ліквідовано старий адміністративний поділ і утворено Волинську, Дрогобицьку, Ровенську (тепер Рівненську), Львівську, Тернопільську, Станіславську, Чернівецьку та Акерманську (від грудня 1940 р. – Ізмаїльську) області. За межами УРСР залишалися Закарпаття, окуповане Мадярщиною, та Закерзоння – Холмщина, лівобережне Надсяння, Лемківщина і Підляшшя, – яке входило до Генерального губернаторства, створеного німцями з частини окупованої території Польщі.

Автори – Микола Лазарович та Ігор Олещук

(світлини взяті з сайту wikipedia.org)

Brody battle: They wanted freedom

   In the middle of the summer almost all Ukrainian students are gone on vacations. But millions of Ukrainians still remember the summer of 1944, when our compatriots and students returned back from holidays and took a position near Brody.

Divisional insignia of the Ukrainian Division "Galician"

   That time young people had another “vacations”. German army was heavily demoralized by the defeats on the front and now they were trying to attempt the general situation any possible way. Also Germans were delaying the moment when the Soviet army will tread on their "fatherland." Defense line near Brody was almost broken and Wehrmacht Command decided that it would be expedient to put there Ukrainian volunteers. The idea was very successful because the Ukrainian Division, which was formed mostly of Galicians, was able to defend homes of Ukrainians, but not spill the blood of innocent people.

   At the beginning of the war they had a chance to feel the “red embrace” and now they knew what would happen if the “red” come back. They also understood that if Soviets come, general part of local youth will be tortured in the NKVD prisons, others will be shot and their families will be taken to Siberia. They saw victims of 1941, which were murdered in Lviv, and among of them were friends and families and youth couldn’t allow this happen again. The best choice for Ukrainians was to protect their native lands with weapons, even if the weapons were German.

The recruits’ parade of the Ukrainian Division "Galician" in Lviv (18.VII.1943)

   Lack of military experience was compensated by the patriotism and self-sacrifice of every volunteer. When Stalin learned about the location of the Ukrainian Division on the front line, he commanded to destroy it first. Soviet army had the superiority, because they had much more people and technics, and they fully controlled the midair.

   19^th of July was the day when the decisive attack began. That day was very hot and quiet, but melodic song of the field crickets was changed to chaotic whistles of the shells, and it became much hotter on the battlefield. After long battles German soldiers were exhausted and they couldn’t keep the positions, so the troops started retreating with a panic. Due these conditions Ukrainian fighters had to keep the defense. Sometimes they even had to fight in long melees.

Propaganda poster of the Ukrainian Division "Galician"

   Stalin’s order was executing very well, and Russians were mercilessly bombing Ukrainians. “Red” army used tanks to break the front line. In the middle of the battle Fritz Freitag, who commanded the Division, removed his responsibilities and argued that it is impossible to manage Ukrainians. He finally realized that commanding the police part is different from taking part in frontline battles.

   But Ukrainians didn’t notice the actions of the weak German officer, and continued keeping the defense. No fighter has moved to the side of the enemies in those days. Makarevich, the commander of the 8^th company, died while shooting the enemies from heavy machine gun. There was an illusion that volunteers, who had embroidered lions on their sleeves, came to the battlefield to drink the blood of enemies.

Unidentified soldiers of the Ukrainian Division "Galician"

   Meanwhile, Bolsheviks couldn’t break the line of defense, so they brought “Katuysha” to the battlefield to show “the hell” to Division. After lots of difficult fighting melees part of the Division broke through the encirclement. Their grey uniforms were mired with the blood of the native land and a blood of the enemies. Golden lions, which were embroidered on the Chevrons, became purple. That day Galicians quenched the blood thirst. General part of the fighters was left on the battlefield. On those hot July days the blood of Ukrainians was like thousands of beautiful poppies, which were blossomed in “Brody cauldron”.

   “Division met the expectations and showed the unbelievable bravery in the battles, even though the fighters had no military experience.” – said Wolf Heike, the chief of a German staff. Commander of the Ukrainians, Fritz Freitag, who had left the Division in the most needed point of the battle, was awarded the Iron Cross. That will be a cross over the grave of all Ukrainians, who died at Brody battle. Those guys, who had embroidered lions over their uniforms, were full of proud, because they had a chance to die for a dream of “Gülder Rose”, which had leaned long time ago.

Mass grave of soldiers of the Ukrainian Division "Galician"

   That’s why we mustn’t forget those young brave Ukrainians, who had put their lives on the National altarpiece. That was the blossom of the “Gülder Rose”, those youth, who were full of life, but who were killed…

Writer – Friend Vitovskyi (translation – Anna Klokun)

(photos have taken from Wikipedia)

Як фіни Донбас розбудовували

   Сьогодні всі провідні канали нашої держави (1+1, ТРК "Україна", Інтер, ICTV) піарили, сплачену українськими платниками податків, подорож віце-прем'єр-міністра та міністра інфраструктури України Бориса Колєснікова зі своєю свитою (голови Львова, Одеси, Києва, Дніпропетровська та Харкова) до заможної європейської країни – Фінляндії, аби навчитись там будувати тут в нас соціально доступне житло! Бачите, українці такі неспроможні, що треба в когось вчитись! Не буду сперечатись, фіни, напродчут дуже ретельні у сфері житлобудівництва, однак в нас є власні сили, які наразі або занепадають, або полишають країну.

Герб Юзівки (сучасного Донецька)

  Україна, за словами Бориса Колєснікова, може замовити розробку першого проекту будівництва соціального житла в Фінляндії, щоб залучити їх архітекторів, які навчать українську молодь, яка навчається у ВНЗ або працює в майстернях. Перші проекти соціального житла можуть бути запущені в Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку та Запоріжжі, додав віце-прем'єр-міністр та міністр інфраструктури України. За його словами, схема придбання соціального житла повинна бути простою і зрозумілою. На думку чиновника, вартість квартири з повною внутрішньою обробкою повинна становити до 6 тис. грн. за 1 м².

    Одне і беззаперечне те, що фінський досвід може реально стати дуже важливим для України у переддень можливого запуску національного проекту зі зведення доступного житла, але лише тоді, коли будувати і жити в таких будинках будуть не вихідці з країн Азії та Африки, а пересічні українці із заробітною платнею у 1,5 – 2 тис. грн. Все то було б файно, однак перед тим як запрошувати фінів будувати нові комфортні житла, спочатку треба відновити старі. Так, саме старі будинки, які на початку ХХ ст. в Україні архітектори з Фінляндії (Людвіґ Нобель, Ґеорґ Нуммелін, Нільс-Йоган Сеттерґрен, Уно Ульберґ та Олє Гріпенберґ) будували в робітничих містах Донбасу, зокрема у Юзівці, яка нині є Донецьком.

Українські чиновники у Фінляндії

   Як то було? А ось як. Українсько-фінські творчі контакти в галузі архітектури мають давні традиції. Підйом архітектури та містобудування в Фінляндії почався після того, як вона була відокремлена від Швеції і увійшла в 1809 р. до складу Російської імперії на правах автономного Великого князівства Фінляндського. Саме до болотяних фінських земель, після першого польського повстання у листопаді 1830 р., за наказом імператора Миколи І почали звозити бунтівників, особливо з Волині і Поділля. Однак це було лише одноразово, і за свідченнями тодішнього генерал-губернатора Великого князівства Фінляндського Арсенія Закревського: «Малоросы і поляки не были приспособлены к жутким финским холодам, потому такова депортація бунтовщиков не может иметь продолжения ибо суть ея безсмысленна!».

  Одже, повернемось до фінських архітекторів. В кінці ХІХ ст. правління Російського імператорського архітектурного товариства в Петрограді запросило для будівництва нового заводу поблизу селища Юзівка ​​архітекторів з Гельсінкі. Селище було розраховано на 7 тис. мешканців. За планом на тут мало постати Путилівське селище робітників, де змогли постати кругові й прямі вулиці. Їх планували зробити шириною в 10 сажнів, а квартали не довше 100 сажнів (1 сажень = 2,1336 м). Архітектори з Фінляндії запланували дві площі (одна з яких називалася Великою площею і була розташована безпосередньо біля заводських корпусів). Житлові будинки робітників об'єднувалися у так звані колонії. Покрівля будинків повинна була будуватися з негорючих матеріалів, водопостачання новозбудованого селища (до облаштування водопроводу) повинне було здійснюватися за допомогою колодязів.

Один з житлових будинків збудований фінами на початку ХХ ст.

   У селищах (Путилівка і Юзівка) здійснювалося жорстке функціональне зонування: житлова зона зі спортивними спорудами, зеленими насадженнями і місцями короткочасного відпочинку населення і виробнича частина. У перелік установ обслуговування входили початкові школи для дітей робітників, аптеки, лікарні, лазні, їдальні, хлібопекарні. Житло було двох типів: квартири для сімейних робітників і службовців, а також приміщення барачного типу для тих, хто не мав родини. Для старших службовців заводу (директора, прикажчика і начальників цехів) будулося окреме елітне селище в Путилівському лісі. Сади були обов'язковими елементами таких селищ.

   Таке селище будулося за принципами архітектурного прагматизму: міцність, користь, краса. Поселення являли собою нові міські скупчення, населені людьми одного соціального стану. Такі селища вже давно були побудовані у Великій Британії, Німеччині, Швеції. На початок 1918 р. в Путилівці та Юзівці було побудовано близько 600 житлових будинків для робітників і службовців заводу, готель, дві робочі їдальні, літній театр і розпочато будівництво будівлі головної контори заводу. Мали бути в селищі і церква, але через денікінську, а потім і більшовицьку навалу, вона так і не була побудована.

Фінське соціальне житло початку ХХ ст. у Донецьку

   На сьогодні, всі ці файні споруди та парки знаходяться у повному занепаді, і до них немає нікому справи, бо краса потребує вкрай великих фінансових жертв, а на Донбасі все вирішує відомо хто і як. Звичайно, що простіше знести старе архітектурне диво, і збудувати нове, але вже без різьби, та хіба власники великих грошових мішків мають почуття прекрасного? Мають, але виключно у власних інтересах, на людей їм плювати, як і на старі архітектурні пам’ятки, які з 2010 р. вже не мають такого статусу. Виникає просте питання, то хіба потрібно нараз поспішно будувати дороге соціальне житло. Коли таке ж саме, але більш прекрасне з історією гниє у нетрях столиці Донбасу? Все для ваших роздумів, шановні читачі!

   Моя думка така – поки в українських містах існують такі файні архітектурні споруди, впершу чергу треба відбудовувати за новітніми технологіями їх і заселяти туди людей, а не будувати нове, яке не буде вписуватись у архітектурне обличчя міста. Хто має почути, той почує! Все на розсуд читача!

Автор – Денис Ковальов

(світлини взяті з сайту dnews.donetsk.ua)

Термоядерна Україна

   Останні роки кожного дня в новинах по будь-якому каналу телебачення обов’язково щось прозвучить про вуглеводні: газ-нафта, нафта-газ, і знову газ. Деякі країни в основу свого існування покладають добуток та продаж цих корисних копалин. Постійне зростання енергетичних потреб людства лише загострює проблеми, пов’язані з нерівномірним розповсюдженням вуглеводневих родовищ у світі.

Сонце – термоядерне світило

   Використання вуглеводнів у енергетиці та транспорті вже призводить до тяжких екологічних проблем у багатьох регіонах світу. Викиди у повітря отруюють людей, тварин, птахів і загалом весь світ навколо нас, впливають на клімат. Альтернатива є, вже сьогодні велику частку у енергетиці наприклад, України, складає атомна енергетика (43% у 2008 р.), розвиваються вітрова енергетика та інші види використання відновлювальних джерел енергії.

   Але атомна енергетика має багато проблем, викликаних високою небезпекою матеріалів, які в ній використовуються, а як, наслідок, занадто високим міжнародним контролем за їх видобутком та обробкою. А відновлювальні джерела енергії, незважаючи на багато років розробок, та велечезні кошти, які в них інвестуються, такими потужними країнами та їх спільнотами, як США, ЄС, Китай, Японія, ще не можуть навіть задовільнити зростання потреб в енергетиці, не кажучи, про перерозподіл енергетичного балансу окремих країн Звісно, з часом, кошти та політичні рішення приведуть до зростання їх важливості, але невідомо скільки ще років мине до цього. Відночас вже багато років йде мова про необмежене джерело енергії, яке б могло вирішити енергетичні проблеми людства на багато років, та навіть тисячоліть.

Лаврєнтьєв Олег Олександрович

   Це – енергія, яка примушує Сонце палати. Енергія термоядерного сінтезу. Енергія, яка виникає під час зіткнення легких ядер, які утворюють ядра більш важких елементів. Більше півсторіччя тому назад вперше була висловлена думка, як це можно використати. Автором ідеї був Лаврєнтьєв Олег Олександрович, який тобі служив у лавах Червоної Армії СРСР старшиною. Його забрали до Москви, і він разом з Андрієм Сахаровим, та іншими створили першу водневу бомбу в світі. Потім він переїхав до Харкова, де і помер у лютому 2011 р. Це дало початок розробкам термоядерного реактора у Харківському науковому центрі.

  У радянський час Харків був одним з провідних центрів наукових досліджень у цій галузі, будувалися дослідні установки: УРАГАН, УРАГАН-М, типу "токамак" (ТОроїдальна КАмера з МАгнитними Катушками), було отримано велику кількість наукових результатів. З часом з’ясувалося, що створення термоядерного реактора є дуже складною та важкою задачею, яка потребує великих капітовкладень та праці науковців. Перший ентузіазм давно вчух. Але розуміння того, що той, хто вирішить цю проблему перший – матиме велику перевагу над всім іншим світом підтримує фінансування праці науковцев До цього часу витрати енергії на работу термоядерних установок перевищували енергію, яку можно було отримати назовні. Але відносно недавно британські вчені отримали "нульовий цикл", тобто отримали зі своєї термоядерної установки стількі ж енергії скільки витратили на її работу.

Вибух першого радянського термоядерного пристрою РДС-6с

   Сьогодні у Европі будується перший термоядерний реактор, який має дати останній поштовх до створення напівпромислових термоядерних реакторів (проект ІТЕР). Його будівництво тягнеться вже кілька десят років, і, внаслідок, своєї високої вартості (вже більше 15 млрд долл) фінансується відночасно кількома державами (країни ЄС, Росія, Китай, США, Японія, Південна Корея, Індія, Канада, йдуть перемови по приєданні Бразилії та Казахстану) усі ці країни матимуть доступ до інформації, яка дозволить їм створювати термоядерні реактори, у разі удачного завершення цього проекту.

  Українські науковці працюють над проблемами, які виникають при будівництві цього реактора, але виключно, як підлеглі науковців з країн учасниць проекту. Відсутність коштів на участь в проекті, відрізає Україну від передового краю наукової думки, відночас, власне українські розробки у сфері термоядерного сінтезу продовжуються, але, внаслідок, невеликих коштів, які виділяє на них держава, йдуть повільними темпами, молоді науковці залишають науку, та йдуть працювати продавцями-консультантами, щоб прокормити свої родини.

Формула термоядерної реакції

   Ще є потенціал, який дозволив би нашій країні встати в одну шеренгу з провідними державами світу, та перевищити їх, але час суспільної комерції, що продовжується, потроху подточує його. Майбутнє залежить лише від нас, та того що ми зробимо. Вибір робить кожен. Все залежить від тебе.

Aвтор – Дмитро Кудин

(світлини взяті з сайту nauka.sna.in.ua)

Vox populi agrarium – аd absurdum!

...Село! І серце одпочине! Село на нашій Україні —

Неначе писанка – село, зеленим гаєм поросло...

Неначе диво, а кругом – широколистії тополі,

А там і ліс, і ліс, і поле, і сині гори за Дніпром,

Сам Бог витає над селом...

Тарас Шевченко

  Поки вся свідома громадськість України бореться із славнозвісним мовним законом від Калєснічєнка і Ківалова та відпочиває під серпневим сонцем, українське село у повному затишші надалі продовжує вимирати. Минулими вихідними мені вдалося оцінити стан сучасного сільського життя у Приоріллі в Сахновщинському районі Харківської області.

Ідеальне українське село (малюнок 7-річної Тетянки Михайловської)

 Зниження обсягів та ефективності сільськогосподарського виробництва, руйнування соціального захисту, байдужість з боку держави протягом 21 року незалежності України призвели до погіршення умов праці, здешевлення вартості робочої сили, погіршення продовольчої безпеки та екологічного стану, недосконалої інформованості та технологічного забезпечення та міграції молоді з села у місто. Потенціал аграрного сектора високий, але нажаль, він не використовується повністю. Це все можна споглядати у всіх селах України, однак у Сахновщинському районі Харківської області села вкрай катастрофічному стані.
   Отже, розпочнемо із загально прийнятої ситуації. На сьогодні не існує досконалої комплексної програми розвитку сільської місцевості. Такі Закони України як "Про особисте селянське господарство", "Про сільськогосподарську дорадчу діяльність", "Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року", що стосуються селянських господарств, більшою мірою залишаються на рівні декларації і не сприяють розвитку особистих селянських господарств більшості українців, в той час як аграрні-олігархи викопують та розпродають чорноземи, обкладають надмірними податками своїх "наймитів", в яких орендують землю, а прибутки як завжди переводять у офшор.

Мапа Сахновщинського району

  За останні десятиріччя характерними для українського села стали соціально-економічний занепад і злиденність переважної частини селянства. Про кризовий стан українського села свідчать низький рівень життя, безробіття, зниження народжуваності і збільшення смертності. Більшу частину населення села складає старше покоління і пенсіонери, відбувається відплив молоді до промислових центрів.

   Серпень – місяць жнив, однак відомий на все Приорілля Сахновщинський елеватор вже як місяць не працює, бо так сталося, що він не має господаря. З кінця червня 2012 р. власник ДАК "Хліб України", дочірнім підприємством якого і є Сахновщинський елеватор, двічі змінив директора, сьогодні таким є Анатолій Андрійченко, явний ставленик місцевих регіоналів, яким треба втримати Харківщину і не пропустити опозицію. Попередні директори не були членами і не проявляли симпатію до Партії регіонів, саме це і змусило біло-голубу владу змінити ситуацію на свою користь.

Залізничний вокзал Сахновщини

   Південь Харківської області, а це 5 районів і 2 мажоритарні виборчі округи (Зачепилівський, Сахновщинський, Лозівський – №179, Близнюківський та Барвінківський – №178), на майбутніх парламентських виборах стануть місцем запеклої боротьби, адже селяни оберуть того, хто пообіцяє і стане гарантією того, що землю не стануть продавати іноземцям, а реально розподілять серед пайщиків. Людям села потрібні не просто слова, а реальна допомога. Викачування сил робить з чорноземної Харківщини пустелю! Цьогорічні природні катаклізми – холодна зима, спекотна весна, затяжне і без дощове літо зменшили врожай у двічі, в порівнянні з минулим роком.

   Життя мешканців Сахновщини та прилеглих сіл залежить від землі, на якій ростуть основні джерела прибутків селян (пшениця, жито, овочі, соняшник, кукурудза), і від погоди, що впливає на коливання вище згаданих прибутків. Серце Приорілля, власне Сахновщинський район, є одним із найгарніших та мальовничіших куточків України, тому не дивно що радянська влада зробила все можливе аби блага цивілізації потрапили сюди лише наприкінці 1980-х рр. Сьогодні цю лінію проводить Партія регіонів, і нажаль, вона вкрай критично впливає не тільки на землю, а й на місцевих мешканців. Які тікають у великі міста, подалі від злиднів.

Cахновщинський елеватор

   Сьогодні майже з усього 9-титисячного населення Сахновщини лише 35% відсотків становить молодь (особи від 15 до 35 років). Одже, районний центр потроху вимирає, так як молодь, що навчається у великих містах (Харків, Дніпропетровськ, Донецьк та Полтава), приїжджає сюди лише на вихідні чи на канікули (липень і серпень), в той же час постійно мешкає у вище названих містах і намагається там залишитись, аби не повертатись у "глухе село". Все це зрозуміло, сучасний стан українського села можна порівняти зі станом кінця ХІХ ст., коли українські землі були у складі Російської імперії, де панували поміщики. Сьогодні поміщиків змінили бандити та олігархи.

   Політика і економіка сьогодні тісно пов’язані, тому іноді це зв'язок призводить до жахливих наслідків, як-то боротьба різних партій, серед яких є різні конкуренти на ринку збуту зерна і соняшника, мета яких за будь-що здолати і перемогти опонента та стати лідером як в політичній так і в економічній сфері. А щодо людей, які є виборцями і працівниками одночасно – то вони є заручниками ситуації. Все має бути змінено на користь українського села та селян. Адже село є колискою української культури та традицій. Бідність та зубожіння стали сучасними традиціями, більше цього терпіти не можна.

Одна із занедбаних хат у Сахновщині

  На сьогодні, основна мета стратегії розвитку сільського господарства полягає у створенні сприятливого середовища для зростання добробуту населення, забезпечення конкурентоздатності сільських територій та повної реалізації їх економічного потенціалу. Першим кроком до розвитку сільського господарства є створення комплексної відповідної програми розвитку сільської місцевості, яка б одразу почала впроваджуватись у життя. Наступною проблемою, яка постає, є перетворення аграрного сектору на високоефективний, конкурентоспроможний сектор економіки. Повинна бути створена система моніторингу, аналізу та прогнозування кон’юнктури аграрного ринку, збору та поширення оперативної інформації для всіх учасників.

   Сприяння формуванню розгалуженої заготівельно-закупівельної мережі допоможе у створенні товарних партій продукції, її транспортуванні, зберіганні, контролі якості і безпеки продукції сільськогосподарських виробників. Чималу роль відіграє прийняття програми створення та розвитку мережі оптових сільськогогосподарських ринків. Третім етапом аспекту розвитку сільських територій є їх комплексний розвиток та розв’язання соціальних проблем на селі. Основними питаннями постають такі як рівень життя, демографічний склад, трудова міграція сільського населення.

Зруйнована хата у селі Огіївка

   Таким чином, досліджуючи сільську місцевість, не потрібно забути про створення відповідних умов життя населення, які у подальшому розвитку необхідно набилжати за якістю до міських. Розвиток несільськогосподарських видів діяльності на селі – це важливе джерело зайнятості і доходів сільського населення, особливо через сезонність сільського господарства і неможливість забезпечення інтенсивної цілорічної зайнятості сільського населення у сільськогосподарському виробництві.

    Отже, виходячи з даних проблем, можна сказати, що досягнення підвищення рівня сільського господарства можливе через поступове впровадження 3 етапів:

 І етап – створення відповідної нормативної бази для регулювання розвитку села і для забезпечення населення відповідними правами та обов’язками.

 ІІ етап – вирішення питань щодо нераціонального використання природних ресурсів, підвищення рівня конкурентоспроможності, інфраструктури та інформаційного забезпечення.

 ІІІ етап – соціального розвитку. Адже підвищення загального економічного рівня не можливе без якісного соціального розвитку, який відіграє одну з провідних ролей у виробництві.

Ідеальне українське село (етно-музей у Пирогові)

   Напруженість проблем зайнятості та безробіття не тільки в містах, а головно в селах, в Україні є складовою системної кризи в державі, що обумовлена катастрофічним станом економіки, руйнацією соціальної сфери, майновим розшаруванням суспільства, зубожінням мільйонів людей, в  той час як бандити-олігархи ґвалтують економіку країни  і намагаються вічно бути при владі, іноді дезінтегруючи суспільство дебільними, однак суспільно болючими, законами. Досить! Час олігархів та бандитів минув! Прийшов час української нації панувати на своїй землі! Борімося та отримаємо волю і добробут!

   Слава нації!

Автор – Денис Ковальов

(світлини взяті з сайту maers.ho.ua)