Соборна України у вогні

Століттями розірвана на шматки між ворожими сусідами українська нація на початку ХХ ст. (1917-1921 рр.) нарешті змогла отримати шанс скинути багатовікові пута неволі і возз'єднались на своїй землі в єдиній Українській державі (УНР). Акт возз'єднання, злуки двох Україн (УНР та ЗУНР) підписаний у січні 1919 р. був, швидше, символічним знаком прагнення єдності, бо у керівництві країни (з боку членів Директорії УНР та уряду ЗУНР) спільності тоді не було попри схожі ідеологічні засади.
  «Безпорадність проводу впливала на загальний настрій, — писала сучасниця тих подій, історик Наталя Полонська-Василенко. — Україна, затиснута між двома потужними силами — Антантою з півдня і большевизмом з півночі, — не мала сил для боротьби. Військо розбігалося, ширилося безладдя. У таких умовах пройшла майже непоміченою подія, яка мала велике ідейне значення: свято Соборності України. 22 січня 1919 року на Софійській площі проголошено злуку УНР і ЗУНР… Але під тиском невідрадних подій свято пройшло сухо, тихо».
  Чому не відбулась довгоочікувана злука? Все через те, що Україна з усіх боків була оточена ворогами:
   1) з півночі і сходу – Радянська Росія;
   2) з півдня – Добровольча армія Антона Денікіна;
  3) з заходу – Румунія, Чехословаччина та Польща, яку підтримували країни Антанти (Велика Британія та Франція).
   Особливо жорстокими була війна УНР проти Польщі та Радянської Росії. Слід зазначити, що українсько-російська війна 1918-1921 рр. на сьогодні більш широко відома, а от українсько-польська війна 1918-1919 рр. і участь у ній країн Антанти залишається загадкою. Ось цікавий факт – цілковитий брак боєприпасів примусив частини УГА відступити на вихідні позиції між Збручем і Дністром. Через те, що дальша боротьба з близько 110-тисячною польською армією Юзефа Галлєра, яку французький уряд забезпечив всіма модерними військово-технічними засобами, була безнадійна.

Інтерв'ю з представниками УNГ

   Польська армія Юзефа Галлєра була формована французьким, американським та британським урядами у Франції з метою подальшого її використання польським урядом у Варшаві в боротьбі проти більшовицьких військ. Під час славетної Чортківської офензиви армія Юзефа Галлєра зазнала значних втрат, однак, отримавши допомогу від Антанти, польські війська витіснили УГА за річку Збруч.
   Отже, Європа допомагаючи полякам у відтворенні власної держави зруйнували прагнення українців на відновлення власної. Європа, у яку ми сьогодні так прагнемо увійти, допомогла полякам і більшовикам у крові знищити Соборну Україну, тому не маємо повзати на колінах і просити у злочинців нічого, наш час настав.
   Починається доба ІІІ-го Гетьманату – Великої України від Сяну до Дону, не маємо змарнувати цю мить, маємо повернути нашій нації та державі одвічну славу та силу!
   Слава Nації!

Автор – Денис Ковальов

Весняна сесія Едускунти – "Справжні фіни" в президії

Сьогодні, 4 лютого 2013 р., відкрилася весняна сесія фінляндського парламенту – Едускунти. Вже опівдні відбулось голосування щодо обрання нового спікера парламенту. Правляча коаліційна більшість, до якої входять партії: Kokoomus (вона ж "Національна коаліційна партія"), Соціал-Демократична партія та партія "Фінляндський центр" одностайно підтримала на посаду спікера соціал-демократа Ееро Гейнялуома, який вперше став спікером ще в травні 2011 р., за нього було віддано 153 голоси.

  Посаду першого віце-спікера Едускунти отримав представник "Національної коаліційної партії" – Пекка Раві (обраний 189 голосами). Багато хто з депутатів фінляндського парламенту вважає, що призначення Пекки Раві стало можливим завдяки втручанню у справи Едускунти уряду і самого прем’єр-міністра Юркі Катайнена, який є головою "Національної коаліційної партії".

   Але не обійшлось і без казусу. Так, за посаду другого віце-спікера одразу розпочалась боротьба. Протягом 2012 р. цю посаду займав націоналіст Анссі Йоутсенлахті представник партії "Справжні фіни", але сьогодні йому в опоненти партія "Фінляндський центр" висунула кандидатуру екс-прем'єр-міністра Марі Ківініємі. Це призвело до двохгодинних дебатів, на яких перемогу здобув кандидат від фінських націоналістів, який отримав 114 голоси.

Парламентські партії "Справжні фіни" та ВО "Свобода"

  Таким чином, можна вважати, що президія фінляндської Едускунти нагадує президію української Верховної Ради, але дещо у видозміненому порядку:

   1) президія Верховної Ради України – голова ВРУ від Партії регіонів (представник партії правлячої більшості), перший заступник голови ВРУ від КПУ (комуніст, підтримує правлячу більшість), другий заступник голови ВРУ від ВО "Свобода" (націоналіст, представник опозиції);

  2) президія Едускунти Фінляндської Республіки – спікер від Соціал-Демократична партії (соціаліст, підтримує правлячу більшість), перший віце-спікер від "Національної коаліційної партії" (представник партії правлячої більшості), другий віце-спікер від "Справжніх фінів" (націоналіст, представник опозиції).

  Після обрання президії Едускунти, кожна з парламентських фракції обрала собі голову. Так як лідер фінських націоналістів Тімо Сойні очолює муніципальну раду міста Еспоо, однак все ще є депутатом парламенту, то головою фракції "Справжніх фінів" в Едускунті було обрано пані Піркко Руохонен-Лернер, яка очолювала фракцію з листопада по грудень 2012 р.

Автор – Денис Ковальов

Проблеми історії України

Історія України – одна з найцікавіших та найповчальніших. Українська нація тисячу років йшов до своєї державності. Цей героїчний і трагічний шлях вимагає вивчення, осмислення, аналізу. Вперше наукову концепцію, схему української історії обґрунтував історик Михайло Грушевський у 1904 р. у своїй праці “Звичайна схема "русской" історії і справа раціонального укладу історії східного слов’янства”. В основі цієї схеми лежать:

 1) автохтонність, тяглість, безперервність українського етносу-народу-нації;

   2) Русь – витвір корінного русько-українського етносу, ніякої "общерусской" народності не було;

    3) Русь і Україна – тотожні поняття, вже з ХІІ ст. вони визначали нинішні українські землі;

   4) Київський період перейшов не у Володимиро-Московський, а в Галицько-Волинський, литовсько-руський, козацько-гетьманський;
  5) Власне, московська держава і її історія починаються тільки з середини ХІІ ст. і не перетинаються з українською до середини ХVІІ ст.
  Вивчаючи, осмислюючи історію України, необхідно враховувати геополітичні фактори, її життєвий простір, даний Богом і природою. Найважливіші для України геополітичні фактори в просторі Європи і світу: територія, населення та природний потенціал.

Інтерв'ю з Олександром Писаревським

  Україна – межа між азіатським Сходом (втіленням занепаду, нищення, насильства) і європейським Заходом (цивілізованим світом, втіленням гуманізму, домінуванням приватної власності). Схід (Московія) і Захід (Польща, Мадярщина, Румунія, Німеччина) неодноразово претендували на українські землі, що часто приводило до нищення України або створювало небезпеку бути втягнутій у чужий конфлікт. У відносинах між Сходом і Заходом Україна змушена балансувати, не віддаючи абсолютної переваги одному з цих суперників. Водночас історія свідчить, що минуле і майбутнє України – європейський вибір.

   Українська територія – шлях "із варяг у греки" – сполучна ланка між північними і південними територіями, вихід на інші континенти через Чорне море. Із давніх часів центр розбудови Української держави – її південний простір, на відміну від північного сходу, де домінує монополія російської держави. Отже, Україна володіє великим історичним, духовним, природним потенціалом. Її народ має свої корені, свою історію, не претендує на чужі землі і народи. Необхідно врешті осмислити наші позитиви та негативи і утвердити навіки свою державу.

Автор – Сіґурд Сварт

Perussuomalaiset: справжні фіни – справжні націоналісти

   В останній день 2012 р., що приніс багато цікавого у політичне життя як України, так і Фінляндії, де націоналістична партія "Справжні фіни" набирає популярності і може вже незабаром увійти в трійку партій-лідерів (де зараз перебувають центристи – Коаліційна партія Фінляндії "Коkооmus" і партія "Фінляндський Центр", а також ліві – Соціал-демократична партія), хотілося б підвести підсумки і забажати чогось неймовірного.

Suomen Suomi – ei maahanmuutto!

Всенародний рейтинг

   За результатами цьогорічного грудневого опитування популярності політичних партій, проведеного телеканалом YLE, найбільший зліт продемонстрували "Справжні фіни", популярність яких з листопада зросла на 2%. Правляча Коаліційна партія "Коkoomus" зберегла позиції найбільш популярної з підтримкою в 21%. Опозиційна націоналістична партія "Справжні фіни" показала найвищий результат за цей рік: партію підтримали в грудні 18% опитаних. (В опитуванні взяли участь 1513 чоловік в період з 3 по 27 грудня. Статистична похибка дослідження становить +/- 2%). Таким чином на кінець 2012 р. Фінляндія розділилася на два політичні табори – тих, хто підтримує глобалізацію (центристи та ліві) і тих, хто критикує її (націоналісти).

   Націоналістична партія "Справжні фіни", яка після виборів у квітні 2011 року стала фундаментом опозиції через свою антиімігрантську риторику, впродовж вже двох років здобуває все більше шаленої популярності не тільки серед мешканців столиці Фінляндії та промислових центрів як Тампере чи Еспоо. На сьогодні іммігранти заселяють і прикордонні з Росією провінції – Північна та Південна Карелія, які є переважно сільськогосподарськими, тому й тут відчувається зростання рейтингу партії "Справжні фіни": із червня по серпень 2012 р. з 7,9% до 17,5%.

Грудневий рейтинг – "Справжні фіни" стали 2-ю партією за популярністю

Президент-консерватор

   5 лютого 2012 р. в другому турі президентських виборів у Фінляндії перемогу здобув колишній спікер парламенту (Президент Едускунти у 2007-2011 рр.) представник центриської Коаліційної партії "Коkoomus" – Саулі Нійністьо, який за своїми переконаннями близький до націоналістів зі "Справжніх фінів". Президент-консерватор, політична лінія якого різниться від лінії однопартійця і прем’єр-міністра Юркі Катайнена, в день незалежності своєї країни зауважив, що Фінляндія повинна дотримуватися трьох основних принципів в галузі оборонної політики:

a)      військове неприєднання до будь-яких військово-політичних блоків, на кшталт НАТО чи ОДКБ;

b)      загальна військова повинність (тобто – призов) всіх громадян чоловічої статті (жіночої – за бажанням) у віці від 18 до 25 років, строк служби – від 6 місяців до 2 років залежно від роду військ;

c)      оборона всієї території країни.

   Президент Саулі Нійністьо збирається дотримуватися цих принципів і залучити на свій бік уряд і депутатів фінляндського парламенту, за для єдності в захисті рубежів Фінляндії. В цьому його підтримують всі члени партії "Справжні фіни", депутати якої вже внесли свій законопроект щодо належного фінансування армії для оборони та захисту територіальної цілісності Фінляндії, особливо на східних кордонах. На думку багатьох фінляндських політичних аналітиків 2013 р. стане для президента Саулі Нійністьо та лідера партії "Справжні фіни" – Тімо Сойні роком політичної єдності у зовнішньополітичній риториці: від питання щодо можливого виходу Фінляндії з Єврозони до можливого вступу в НАТО.

12-й Президент Фінляндії – Саулі Нійністьо

Боротьба iз забрудненням

   У листопаді 2012 р. поблизу фінляндського міста Йоенсуу стався витік отруйних відходів з нікелевої шахти в містечку Талвіваара. Аварія загрожувала обернутися найбільшою екологічною катастрофою в історії країни. За даними фінляндських екологів, рідкі отруйні відходи з шахти, що містять важкі метали (уран, нікель) і токсичні хімічні речовини, виплеснулися у найблищі водойми. За даними Гельсінського центру радіаційної та ядерної безпеки, в одному з струмків в трьох кілометрах від Талвіваара концентрація урану в 50-80 разів перевищує норму, але поки вона не загрожує здоров'ю людей.

   Фінансування шахт з видобутку нікелю та руди у Талвіваара відбувається з бюджету Фінляндії, на яке дав згоду уряд Юркі Катайнена. Про те, інцидент з витоком хімічних речовин у водойми спричини не тільки екологічний, але й політичний колапс. У Гельсінкі представники партії "Справжні фіни" та просто не байдужі до екології мешканці столиці Фінляндії провели демонстрацію "Stоp Таlvіvааrа!", метою якої стало висунення вимог щодо закриття шахт у Талвіваара і виплати мешканцям цього населеного пункту відшкодувань.

   На думку Тімо Сойні, лідера партії "Справжні фіни" компанія TalviVaara в свій час отримала ліцензію на видобуток сировини на хибних підставах. Тому націоналісти вимагають переглянути питання про видачу ліцензії цій гірничо-видобувній компанії. Учасники акції зібралися біля будівлі Едускунти, звідки вони пройшли до будівлі Міністерства промисловості та праці Фінляндії, де вони передали петицію міністру праці Лаурі Іхалайнену представнику Соціал-демократичної партії. Демонстранти вимагали від міністра реальних дій, замість слів. Після цього учасників ходи зустрічав міністр навколишнього середовища Віллі Нійністьо від Партії Зелених, який підкреслив, що подібних екологічних проблем більше не повинно виникати, однак протестувальники не повірили цьому і повернулося до будівлі Едускунти. Протест закінчився мирно виступом депутатів-націоналістів, які закликали боротися з бюрократією.

Акція проти забруднення шахт Талвіваара

Від передвиборчих гасел до реальних дій

   28 жовтня 2012 р. стало вирішальним днем для Фінляндії – на виборах до муніципальних рад "Справжні фіни" зуміли не тільки збільшити свій рейтинг на +7,2%, але й свою присутність в муніципалітетах у двічі – у порівнянні з 2008 р. в місцевих радах було 440 депутати-націоналісти, відтепер їх вже 1195. Лідер націоналістичної партії "Cправжні фіни" Тімо Сойні на початку листопада 2012 р. в інтерв'ю фінському телеканалу YLE заявив, що його партія зможе вивести з промислової кризи країну завдяки активній протидії політиці мультикультуралізму, посиленню участі представників титульної нації у самоврядуванні, однак не полишаючи депутатських крісел, а лише омолодивши кадри новими професіоналами.

   Економічна криза об'єднала фінів, надала нового поштовху фінському націоналізму, зробивши партію "Справжні фіни" флагманом національного відродження в політиці. Вже на першому сесійному засіданні муніципальної ради Еспоо 26 листопада 2012 р. фракція "Справжніх фінів" ухвалила рішення про відновлення діяльності місцевого заводу Nokia та збільшення його персоналу з 1,5 тис. осіб до 3 тис. осіб, що має позитивно відбитися на рівні зайнятості в Еспоо.

   Тим часом 21 грудня 2012 р. депутати Едускунти прийняли бюджет Фінляндії на наступний рік. У підсумку п'ятиденного розгляду, до бюджету не було внесено жодної зміни, хоча опозиція у вигляді націоналістів з фракції "Справжніх фінів" змусила парламентарів голосувати майже не 400 разів. Проект бюджету, представлений фінансовою комісією, був схвалений без змін. Остаточна цифра бюджету склала 54 млрд. євро. Розгляд та прийняття бюджету зайняло в Едускунті в цілому майже 3 місяці. Опозиція представила найбільшу кількість пропозицій щодо змін у бюджеті. Більшість побажань традиційно стосувалися видатків міністерства зв'язку і міністерства транспорту. По завершенні розгляду бюджету, парламентарі проголосували і з приводу довіри уряду – недовіру уряду висловили депутати з фракції "Справжні фіни", більше їх ніхто не підтримав.

Тімо Сойні – лідер партії "Справжні фіни"

   «Гасла і агітація закінчились, прийшов час реальних дій та справжньої політики. "Справжні фіни" стануть форпостом фінської національної самоідентичності в політиці як республіканського, так і місцевого рівня. Жоден голос відданий на виборах нам не буде втрачений, навпаки, ми зробимо все аби вивести Фінляндії з кризи завдяки підтримці нашого виборця. Досить годувати Грецію та Італію, ми маємо забезпечити своїх громадян гідною зарплатнею та пенсією. Уряд Катайнена-Урпілайнен довів багату Фінляндію до напівжебрацького стану, ми маємо все повернути на місця, як це було на початку 2000-х. Від сьогодні ми всі маємо усвідомити, що підтримка населення у 2012 році має бути виправдана і закріплена реальними справами у 2013 році» – заявив Тімо Сойні на урочистих партійних грудневих зборах в Еспоо де він очолив місцеву раду.

Замість висновків

   Як і багато інших націоналістичних партій Європи та ЄС "Справжні фіни" ведуть послідовну боротьбу за національну справедливість на всіх рівнях – від муніципальної ради у маленькому провінційному містечку до столичної Едускунти. Фінські націоналісти протягом останніх двох років довели всім, що вони – реальна сила, яка може впливати на ситуацію як в межах, так і поза межами Фінляндії. Незважаючи на різного роду абсурдні звинуваченні у ксенофобії та неонацизмі від лівих партій та організацій, рейтинг "Справжніх фінів" тільки зростає. Реальні дії – захист населення від безробіття і мультикультурності довів правдивість гасел фінських націоналістів.

Kansallisuusaate – рelastus Suometä

   Таким чином, ми – українські націоналісти, маємо брати приклад з наших фінських побратимів. Фракція ВО "Свобода" у Верховній Раді України має розгорнути масштабну боротьбу з українофобією та повернути нарешті Україну українцям. Досить ходити маршами, час реальних дій! Не можливо збудувати сильну державу сидячи в кав’ярні чи з прапором на майдані, державу будують люди з революційним запалом у серці! Прагнемо більше ніж просто фракції – націоналістичного уряду та президента-націоналіста. Лиш так збудуємо українську Україну.

Автор – Денис Ковальов

(світлини взяті з сайту aamulehdenblogit.ning.com)

Чи буде у Берегова український міський голова?

   Минулого тижня місто Берегово залишилося без міського голови – Іштвана Гайдоша доля знову "покликала" до українського парламенту – Верховної Ради України, тепер вже в якості члена фракції Партії регіонів. За офіційними результатами виборів місце мера Берегова у списку виявилося непрохідним, однак завдяки самовідводу окремих лідерів Партії регіонів, той все ж увійшов до парламенту.

Двомовний дорожній знак при в'їзді у Берегово

   Між тим, саме такого сценарію й очікували, а тому не дивно, що ще задовго до цієї події у місті почали говорити про наступні вибори нового голови. А отже і ширитися чутки про можливих кандидатів на цю спокусливу посаду. Адже Берегово є стратегічним містом для Закарпаття та загалом для України:

а) по-перше, це центр досить чисельної угорськомовної громади;

б) по-друге, місто має вигідне розташування – поблизу кордону з Мадярщиною, де незабаром може пройти велика транснаціональна магістраль;

в) по-третє, Берегово є досить нестабільною “точкою” щодо проявів сепаратизму.

   Це все пов’язано з масовим наданням мадярського громадянства мешканцям цього регіону України. Сусідня країна також веде політику на підтримку мадярських культурних товариств та партій на Закарпатті. Останні чим далі, тим все більше "абстрагуються" від усього українського – в тому числі націлюють мадярськомовну молодь на державні цінності саме Мадярщини, а не України, зокрема на подальшу роботу за кордоном.

Сучасна мапа Берегівського району

   У таких умовах, вважалося до недавніх пір, міський голова Берегова, якому, поки що, так і не вдалося перейменувавти місто на мадярський Beregszász (Береґсас), може бути лише мадяром за національністю, ну, а може  мадяроном, який послідовно буде вести політику в місті, яку надикутють не Києві чи Ужгороді, а у Будапешті.

   Хоча минулі вибори у листопаді 2010 р. показали, що це не зовсім так. Адже за підсумками голосування друге місце посіла Ольга Бізіля, яка представляла партію "Єдиний Центр". Найбільшу кількість голосів отримав Іштван Гайдош, за якого проголосували 4313 виборців – це 47,71%.  Однак другий результат Ольги Бізілі (за яку берегівчани віддали 2783 голосів – це 30.97 %) – був для багатьох досить неочікуваним. Справа у тому, що Берегово вже давно не є містом, де переважає мадярськомовне населення. До того ж, мадярський електорат поділений на прихильників двох ворогуючих партій: ДСУУ та "КМКС" – Партія мадярів України, а також є не надто активним під час виборчого процесу. Тому інтрига існує і боротьба за крісло мера буде досить напруженою.

Іштван Гайдош – екс-мер Берегова

   Можна сказати, що перегони вже розпочались. Звісно, вже колишній мер, зібравшись у народні депутати, Іштван Гайдош не міг не залишити після себе потенційного наступника. На початку мова йшла про Чабу Пийтера, директора великого виноробного підприємства "Котнар-М", обласного депутата від ДСУУ. Для цього його ще влітку було затверджено на посаду першого заступника міського голови. Але після виборів все змінилося. Чабу Пийтера, мабуть із стратегічних міркувань, замінили на Золтана Бабяка. Не приховується, що саме Золтан Бабяк буде балотуватися на міського голову від ДСУУ і як продовжувач справи Іштвана Гайдоша. Про це заявив нещодавно і сам Чаба Пийтер в коментарі для мадярського видання "KárpátiIgazSzó": «Для мене наразі важлива насамперед розбудова нашої партійної організації та підготовка до виборів мера Берегова. У нас вже є непогана кандидатура – це Золтан Бабяк, який користується довірою у суспільстві».

Одна з претендентів на посаду мера Берегова – Ольга Бізіля

   Саме між цими двома кандидатами, ймовірно, розгорнеться головна боротьба за крісло мера. Хоча є й інші претенденти:

 1. Ольга Бізіля, 44 роки, перший заступник міського голови Берегова з гуманітарних питань, голова Берегівської міської організації "Єдиного центру". Була активісткою подій Помаранчевої революції у Берегові в 2004 р., очолювала штаб "Нашої України". Є давнішнім опонентом Іштвана Гайдоша на виборах. У 2010 р., якраз перед черговими виборами мера, Ольгу Бізілю було із скандалом звільнено з посади першого заступника. Таким чином Іштван Гайдош намагався нейтралізувати найголовнішого конкурента. Однак після виборів був змушений поновити Ольгу Бізілю на роботу, згідно з рішенням суду. Хоча аналітики пов’язують це із намаганням міського голови шукати тимчасової підтримки у Віктора Балоги, аби сформувати більшість у міській раді. Голосуватимуть за кандидата в основному ті, кого не влаштовує нинішнє керівництво міської ради, в тому числі й частина мадярів.

 2. Золтан Бабяк, 40 років, перший заступник Берегівського міського голови. Позапартійний, міський депутат від фракції ДСУУ. Давній бізнес-партнер Іштвана Гайдоша і його близький родич. Вже перебував на посаді заступника мера до початку 2005 р., коли змушений був піти у зв’язку з подіями Помаранчевої революції, оскільки був представником СДПУ(о) та соратником Віктора Медведчука. Займається туристичним бізнесом, а також є директором ТзОВ "ГлобалПроджектІнвестЛомпертсас", який розробляє проект будівництва аквапарку у Берегові. Саме аквапарк, скоріш за все і буде головною "козирною картою" в руках цього кандидата. Розігрував її і Іштван Гайдош на минулих виборах – тоді було закладено капсулу у фундамент, але будівництво масштабного комплексу відпочинку  не розпочато і досі. Цілком можливо, аби залучити мадярський електорат Золтан Бабяк знову підніматиме питання перейменування Берегова у Береґсас. Основні важелі: застосування адмінресурсу та різних виборчих технологій, в тому числі підтримка ромського населення. Голосуватимуть за кандидата симпатики партії ДСУУ та особисто Іштвана Гайдоша.

 3. Гейза Орос, 48 років, проректор Закарпатського мадярського інституту імені Ференца Ракоці. Практично незмінний кандидат від партії "КМКС" – Партія мадярів України на виборах міського голови у Берегові. Гейза Орос відомий як неконфліктний політик. Для того, аби перемогти конкурента йому одного разу не вистачило всього 170 голосів. Справа у тім, що "КМКС" – Партія мадярів України, зазвичай, відстоює правила чесної боротьби, навідміну від іншої мадярської партії. На минулих виборах Гейза Орос отримав 997 голосів на свою підтримку (11%) – результат досить посередній. Тому є вірогідність, що "КМКС" – Партія мадярів України висуватиме нині нового кандидата. Ним цілком може стати Ілдика Орос, директор Закарпатського мадярського інституту. Адже її персона досить відома і публічна. За кандидата від "КМКС" – Партія мадярів України голосуватимуть переважно представники мадярськомовної інтелігенції.

Партійна символіка "КМКС" – Партія мадярів України

   Серед інших можливих кандидатів можна назвати також Володимира Маргітича (лідер фракції "Фронт Змін" у міській раді) – його результат на минулих виборах склав майже 8% (710 голосів). Неодноразово пробував свої сили у міських перегонах Йосип Галайда, нинішній директор підприємства "Водоканал Карпатвіз". Однак тепер цього скоріш за все не станеться – Йосип Галайда є депутатом міськради від ДСУУ, а там досить сувора  партійна дисципліна. Хоча з рядів цієї мадярської партії цього року було виключено Габора Кінча, колишнього заступника міського голови. Основною причиною стало його бажання балотуватися у народні депутати "без дозволу" керівництва. Габор Кінч також цілком можливо візьме участь і в боротьбі за крісло мера Берегова. Хоча шансів в нього без підтримки небагато. Хіба що саме його кандидатуру буде обрано в якості противаги Золтану Бабяку якоюсь потужною політичною силою.

   Цікаво розгортатиметься ситуація, якщо Партія регіонів вирішить не підтримувати кандидата ДСУУ Золтана Бабяка, а висуне свого.  Скажімо, Миколу Якимця – молодого амбітного підприємця, власник комплексу "Золота пава" та директора підприємства "Берег-Верикал".  Слід також очікувати традиційного для Берегова параду технічних кандидатів,  мета яких – відтягування голосів від потужних гравців. Єдине, що наразі невідомо – це дата виборів міського голови.

Чи стане українець міським головою Берегова?

   Відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" нині тимчасово виконує повноваження міського голови секретар Берегівської міської ради Віталій Кайнов. Він буде виконувати цю функцію аж до моменту початку повноважень нового міського голови, обраного на позачергових виборах, або до дня відкриття першої сесії міської ради, обраної на чергових виборах. Депутати міської ради на останній сесії доручили Віталію Кайнову звернутися до Верховної Ради  України з клопотання щодо призначення  позачергових виборів  Берегівського  міського голови.

   Хоча багатьох, мабуть, влаштовує і нинішня ситуація – коли місто знаходиться без голови. І тому вибори у Берегові можуть відкластися на невизначений термін. Найбільш імовірний час перевиборів – весна наступного року. Як кажуть – поживемо та й побачимо.

Автор – Іван Романчук

(світлини взяті з сайту mukachevo.net)