Наступні тижні стануть вирішальними у війні в Україні

Апокаліптичні сценарії малюють на шпальтах впливової американської газети "The Washington Post". За минулі кілька днів це видання розійшлося не на жарт і приголомшило українців матеріялом про те, що наша Батьківщина... прогрáє війну. Як доказ, наведені "глибоко аналітичні" приклади втрат української армії, що нібито набагато вищі за офіційні 400 000 полеглих і поранених, причому у пропорції 1 до 8 (43 000 полеглих до 370 000 поранених).

Однак, навіщо газеті, яку нещодавно купив олігарх Джеф Безос, такі уточнення, коли достатньо назвати цифру і з усією відповідальністю заявити, що вона занижена, щоправда, не надавши фактажу на підтвердження такої заяви. Відверто кажучи, нагадує характер подачі інформації від кремлівських пропаґандистів, або від американських конспірологів. Наприклад, хабалки Марґо Сімонян, полковника Даґласа МакҐреґора або ж підполковника Деніела Девіса.

Ці наведені великі поціновувачі вигадок завше радо розповідають про те, що «втрати української армії катастрофічні» й «українців полягло вже майже 1 мільйон осіб». Зрозуміло, що подібними брехливими заявами користується ворожа пропаґанда і затягує у свій інформаційний простір цю епістолярщину як "авторитетну" думку. На жаль, але у США вже давно склався прошарок "горе-експертів", з якогось дивного збігу, думка яких в унісон звучить із кремлівськими "балакучими головами".

Видається, що у США наявні серйозні проблеми із контррозвідувальною діяльністю, якщо серед аґентів РФ по той бік Атлантичного океану так багато саме військовиків. Але, схоже, криза не лише у контррозвідувальній діяльності, а й у редакції "The Washington Post", якщо такий непрофесійний матеріял викладений у розділі "Думка: Редакційна колеґія". Невже вони справді вірять у те, що написали?

Крім усього іншого, у згаданій статті звучить дивне твердження про те, що "українські війська можуть бути оточені" у... Курській області народній республіці. Зауважимо, що це принципово неможливо і латентний натяк на необхідність зниження мобілізаційного віку до 18 років, за що у США висловлюються також досить сумнівні за рівнем афіліяції особистості. Наприклад, товаришка Вікторія Спаркс, – етнічна українка і за сумісництвом позірна українофобка.

Тому стаття від літературних рабів Джефа Безоса не виглядає неупередженою, розважливою та глибоко опрацьованим аналітичним матеріалом. Радше це спроба накидати на вентилятор журавлинних наративів, які використовуються роками конспірологічною спільнотою США, що вторить кремлівській пропаґанді. Фактично, відбувається створення відповідного сприйняття та розуміння, у всіх можливих спотворених сенсах, від того, що ж у дійсности відбувається в Україні.

За матеріялами "Злого Одесита"

Нова людина проти лібералізму і марксизму

Час людського розвитку показує, що кожен вік має володіти своїм особливим людським типом. Його неодноразово можна дізнатися вже по властивому йому зовнішньому обличчі, але особливо різко носій нового духу, піонер світогляду виділяється, перш за все, за своїм характером. Нічого тотальнішого, що зачіпає всі сфери людського життя великого світогляду, дотепер не було...

   Перший і єдиний образ цього – націоналістичний принцип життя народу. Так стає абсолютно ясно, що носії боротьби за цю думку, що принесли їхнє життя та їхню борню для особливої мети, представляють новий людський тип. У різкій протилежности до них, ліберальна людина минулого століття: коли французька філософія XVIII ст. надавала ліберальному духові тверді основи у системі, вона одночасно облаштовувала ліберальну людину.

   Відповідно вченню просвітницької філософії виникало поняття індивідуума, котрий хотів незалежности від світу і природи, від народу і країни. Він не знав внутрішніх зв'язків, але був носієм поняття "людство". Його дія брала початок виключно з інтелектуальних очікувань, і, отже, з раціонального мислення, бо розум (власне, ratio) переважував почуття.

   Такі відмовлялися від супутньої думки та дії почуття, висміюючи це як "ідеалізм", під яким вони розуміли щось нереальне, зніжене і романтичне. У людини не стало віри через те, що вона виявилася витіснена розумом. Знання було всім, а характер – нічим, оскільки знання задавали прибутковість твердости характеру.

   Зважаючи на свою матеріалістичну установку, його кінцева мета мала бути спрямована на здобутті земних благ. При успіху ліберально-матеріялістичну людину ніколи не цікавило питання "Як?", тільки "Що?": якщо щось і потрібно, то індивідуум ішов по трупах заради набуття цих матеріяльних благ. Такий дух мусив послідовно привести до анархії.

   Природний інстинкт людини ще стримував суспільний устрій, коли лібералізм безмовно розмірковував чи діяв анархічно, носій марксистської думки хотів прискорити процес розпаду через орґанізацію класової боротьби. Вона мусила привести до того, що суспільство роздере саме себе, а разом з тим і всякий порядок. Людський тип лібералізму і марксизму – це людина маси (особливо виразно ми бачимо це на прикладах сьогоднішніх З'єднаних держав Північної Америки та Московії).

   Маса або ж натовп – це довільне підсумовування людей, яка виникає через неорґанічне скупчення окремих індивідів, тож вона неорґанічна. У неї немає духу, тільки постійно мінливий настрій. Узагальнено, маса означає хаос, її існування спирається на випадок; взаємні зв'язки окремих людей дуже просторі й відбуваються лише зовні – це більша спільність інтересу, але якщо вона закінчується, то кожні взаємні зв'язки між людьми рвуться.

   Отже, маса – це купка людей, але аж ніяк не суспільство людей, натомість протилежність маси – народ, а також нація. Народ виникає орґанічно, він виростає, а зв'язок між людьми даний народу зсередини. Почуття згуртованости створює спільність; мислення, погляд на світ, погляд на життя маси можуть бути протилежними, але у народі все це згладжується.

   У народу є історична мета, життєве завдання, того, чого у маси ніколи не буде. В ім'я досягнення цієї історичної мети думка провідника (лідера нації) сама собою вибудовується в народі. Керівництво маси обумовлено настроєм, ми спостерігали за цим у ліберально-марксистську епоху, коли уряди та парламентські масові ватажки змінювалися одні за іншими, тому у ватажка маси немає власної волі, цілі та стійкости, він ніколи не зможе бути особистістю.

   Справжній поводир народу виходить із народу і природним чином пов'язаний із ним, оскільки він – інстинктивний виконавець свідомої або часто несвідомої народної волі (наприклад, Отто фон Бісмарк був висунутий не якою-небудь партією, а виконавчим зусиллям народної волі німців). Тісний зв'язок зі своїм народом допомагає історичній пам'яті тисячоліть оживати у лідері, бо він – особистість зі словом на устах.

   Націоналістичний рух і світогляд ставлять на чільне місце особистість тоді, як лібералізм і марксизм, де завжди вигравала більшість (маса), обділені нею. Вони віддають перевагу кількости, а не якости. Особистість націоналістичної людини оцінюється відповідно до її вмінь, навичок, здібностей; тобто не знання і не багатство, а добре поставлений характер служить мірилом.

   Наш світогляд має на увазі, що нова людина, і, зокрема, новий лідер нації, буде особистістю, а його відмітними якостями: почуття товариства й осмисленість жертви. Відправна ж точка його етики: минуле! Кожна пропаґанда світогляду безцільна, якщо ведеться лише словами, хоча справи говорять переконливіше, особливо на власному прикладі нової людини нової войовничої доби.

Автор – Отто Ґоддес